Work Text:
Перша їх зустріч на Вано зовсім не сприяла до того, щоби стати друзями. Безіл тримався ввічливо-холодно, а Дрейк спочатку просто сприймав його тільки як нового хедлайнера. Однак, коли місії примушували бути поруч, досить скоро той звик до стриманості емоцій, до містичної манери спілкування, до пронизуючих багряних очей. В якийсь момент Дрейк зрозумів, що він не проти познайомитись ближче, відкрити для себе ці невідомі води. Безіл сприяв цьому - підтримував розмови, сам починав щось розповідати, коли в них був вільний час, і загалом виявився досить приємною людиною, звісно не без особливостей.
Слово за слово, погляд за поглядом, зустріч за зустріччю, і ось вони вже сидять на зеленому пагорбі в Курі, коло зруйнованого замку Кодзукі, допивають вино з запасів Безіла, закусуючи онігірі. Вони вже ностальгували по Норф Блю, розмовляли про той щасливий час дитинства, який випав їм дуже маленькою порцією, і тепер повисла тиша, яку Дрейк не хотів переривати - йому було комфортно навіть так.
- Я втратив присмак життя. - ультимативно повідомив Безіл, крутячи білу стокротку між пальців. - Мабудь, це прояв хвороби духу.
- То може, сходиш до лікаря?
Безіл подивився на Дрейка лагідно-кусючим поглядом.
- Ця країна наштовхує мене на меланхолію та відразу одночасно. Лікар навряд чи допоможе.
- Гидкі відчуття, - Дрейк поставив руки об землю, щоб відхилитись на них та споглядати пейзаж - А що твої карти кажуть?
- Карти вказують на Повішенного. Треба подивитись на ситуацію догори дригом, бо ніяк вплинути на неї я не можу.
- І як, дивишся?
- Це не так просто, як здається. - Безіл відщипнув одну пелюстку від квітки - Дуже важко знаходити радощі, коли кожен день схожий на інший, а майбутнє підказує, що нічого незвичайного тебе не очікує.
- Так і скажи - хочу піти у плавання. Якщо бажаєш, замовлю слівце перед Кайдо.
Безіл слабо посміхнувся кутиками губ.
- Хочеш використати свою посаду?
- А чом би і ні? Нехай дасть нам важку задачу, поза межами Вано, де потрібна не тільки моя сила.
Безіл влігся на траву і закрив очі, підклавши руки собі під голову. Дрейк зробив те ж саме, проте очей не закрив, а повернув голову до Безіла, споглядаючи його бліду шкіру та темні татуювання. Вони разом ходили їх оновлювати, і Дрейк в котре подумав, що Безілу так личать ці трикутники на лобі, що він без них його не уявляє.
- Не переймайся. - задумливо промовив Безіл - Краще розкажи мені щось про своїх плазунів.
- Можливо хочеш лекцію про третє око в ящірок?
- Вони досягли просвітлення раніше за людей?
Мабудь це був жарт, бо Дрейк розсміявся.
- Ну майже, третє око в ящірок це…
Дрейк намагався, дійсно намагався якось розтормошити Безіла, але той, як завжди, був виважений і видавав рівно таку порцію емоцій, яку вважав за потрібне. Як було зрозуміло з усіх розмов, він хотів чогось нетривіального в своєму житті, і відповідь для Дрейка прийшла в доволі простому. В їжі. Він намагався прогнати натяк на жарт, що шлях до серця чоловіка лежить через шлунок, або ж що їжа дійсно була проявом любові навіть в тваринному світі в якості залицяння. Дрейк хотів простого - щоби Безіл вийшов зі своєї меланхолії. І йому спало на думку принести йому смаколики.
Це не повинна була бути страва накшталт солодкого данго. Він хотів дати Безілу щось незвичне, якийсь фрукт, який він не куштував, або міг скуштувати дуже рідко. На Вано був неврожай. Через це розвернулась ціла сварка в Орочі з Кайдо - в основному через дефіцит інжирного білого вина, яке йонко очікував з дня на день. Плодів і без того рідкісної смокви було так мало, що їх залишили тільки для вищих посадовців. Як виявилось, хоча Дрейк і був Тобіроппо, вони також не були йому передбачені.
На одній із зустрічей Кайдо щось довго розповідав про поставку зброї, але все, що цікавило Дрейка - це велике блюдо з фруктами, на якому лежала така омріяна смоква. І коли Кайдо похвалив його, Дрейк не зміг зупинити себе - йому до біса був потрібен інжир, будь яким способом.
- Я хочу особливу винагороду.
Інші Тобіроппо переглянулись, а Кайдо плямкнув саке та грізно запитав.
- То що ти хочеш?
- Дайте мені інжир.
Регіт стояв страшний, бо абсолютно всі сміялись крім Дрейка. Йому не здавалось, що це було смішно, так можливо трохи жалюгідно, але він готовий був витерпіти можливі глузування з себе заради Безіла. Кайдо витер сльози сміху з кутиків очей і кивнув.
- Гаразд, бери скільки хочеш.
Дрейк почав обирати плоди, щоби покласти їх собі в кишеню накидки під чужий голосний шепіт: “Дивіться, зараз все блюдо собі забере”.
Чергова їх зустріч на Курі коло зруйнованого замку, де вони сиділи на траві і спостерігали за жевріючим заходом сонця. В цей раз це не був пікнік, вони просто були поруч одне з одним. Так, час ідеальний - Дрейк дістав чотири плоди інжиру зі своїх кишень і простягнув Безілу. Той дивиться на них коротко, і зовсім не здивовано, начебто Дрейк йому пропонував яблуко.
- Я не люблю інжир.
Дрейк так і застиг. Безіл тримав свої емоції при собі, як завжди, але навіть так Дрейк відчував себе придурком. Він віз інжир на Вано, хвилюючись, якби плоди не прим’яло, бо обрав найм’якші, найтовстіші та найстигліші, щоб вони були з тоненькою шкіркою аби любий Безіл міг поїсти їх із задоволенням. Сам Дрейк куштував смокву всього лишень один раз в своєму житті, коли батько, ще будучи вартовим, привіз його зі свого далекого плавання поза межами холодного Норф блю, в якому ці плоди не росли. Він всю дорогу з Онігашими уявляв, як Безіл щасливо посміхнеться йому, як він скаже - “Дрейку, дякую тобі!”. І все виявляється марно?
- То мені що, з’їсти його тепер самому?
Безіл стиснув плечима, він дивився в блакитні очі дуже чіпко, наче перевіряв його.
- Можеш віддати голодуючим жителям Вано, якщо не хочеш.
- Я приніс його спеціально для тебе.
- …
- Хотів підняти тобі настрій.
- Інжиром?
- Так, ти ж хочеш всяке таке незвичайне.
Безіл подивився на інжир знову. Дрейк також опустив погляд на плоди. Фіолетові, товстенькі. Дрейк подумав, що такий темний колір би личив Безілу, якби той не носив тільки білі сорочки.
- Хотів принадити до себе делікатесом? - подав голос той.
- Принадити? - Дрейк сором’язливо відчув, як в нього почали горіти щоки - Що ти таке верзеш?
Знову в голову полізли натяки з тваринного світу. Та не було це шлюбною поведінкою. Та не хотів же він з Безілом започатковувати пару. Ну і що, що той йому подобається зовнішньо, та й по характеру. Він просто приніс смаколик для свого друга, якому потрібна була допомога. Це ж не означає, що він хоче, щоби той його цілував за це.
- Я гадав, ти обереш гранат для цього. - тепло сказав Безіл - Це було б дуже символічно.
Чому гранат був символічним - Дрейк не знав. Для нього гранат був скоріше кістлявим і не таким смачним, ще й кислим. Хто б хотів дарувати такий плід, щоби підняти настрій?
- Якщо ти будеш щасливим завдяки йому, я навіть тобі його почищу.
- Замастиш свої руки заради мене?
Щось таке містичне було в його голосі, що це стосувалось не тільки соку від гранату, а натякало на пролиття крові. Дрейк дивився в багряні очі, шукаючи в них невинність, і не знаходив. Якщо Безіл і був колись невинним, то, мабуть, в іншому житті. Замість цього Дрейк побачив дивну спрагу, яка зазвичай була проявом зловтіхи над чужими стражданнями.
- Замащу.
Скупа посмішка торкнулась краєчків губ Безіла і він забрав один інжир з рук Дрейка щоб відірвати хвостик і розкрити плід наче квітку. Дрейк спостерігає за тим, як розкривається брунатна серцевина з насінням і дивується тому, що Безіл таки починає їсти інжир.
- Але ж ти…
- Ніколи не їв свіжий, тільки сушений. - спокійно повідомив Безіл, поглинаючи м’якуш. - Дуже смачно.
- Нащо тоді сказав, що не любиш, якщо навіть не куштував?
Безіл продовжував посміхатись.
- Потрібно ж мені інколи бути вередливим.
Дрейк хотів щось сказати, але Безіл приклав палець до його губ чим здивував його.
- Ти знаєш про те, як дозріває інжир? - містично запитав він.
Дрейк помотав головою. Він не був ботаніком, його більше цікавили плазуни.
- В інжиру немає зовнішніх квітів, бо всі його квіти всередині. Важка задача для запилення, однак є така самиця інжирної оси. Вона попадає всередину, в надії відкласти яйця, протискуючись через тонесенький прохід до квіток. Втрачаючи власні крила, лапки та ламаючи тіло, вона опиляє квіти. І якщо це чоловіче суцвіття, то може відкласти яйця. В решті решт вона помирає, і інжир поглинає її.
Дрейк уявив це і оголив зімкнуті зуби від огиди.
- Яка кровожерлива рослина.
- Однак без інжиру ця самиця не могла б дати нащадків, як і інжир не зміг би плодитись. - Безіл покрутив у руці новий плід, взявши його з долоні Дрейка. - Тому один без одного вони існувати не можуть.
- Сподіваюсь, що люди культивують інший інжир, не такий кровожерливий..
Безіл розсміявся низьким сміхом, його очі блищали.
- Хочеш, щоб усе було мирно, чи не так?
- А ти, як завжди, вбачаєш в стражданнях інших насолоду.
- Так, бо без страждань бідної оси я би не їв цей смачний інжир. За це велике тобі дякую.
Безіл демонстративно відкусив шматок зі шкіркою. Дрейку закортіло запитати - “а якби я страждав, ти б так само насолоджувався?”, та замість цього він спостерігав за тим як суб’єкт його двоїстих почуттів поїдав інжир із видимим задоволенням. Він не торкнувся двох інших плодів.
- Це твоя частина, не хочу бути скнарою.
- Та їж вже.
- Боїшся тепер, що з’їж осу? - Безіл хижо посміхнувся - Не хвилюйся, вона настільки відферментовується інжиром без останку, що це неможливо зробити зі стиглим плодом.
- Я ж казав, це все для тебе.
- А я не хочу їсти все сам. Тим паче, був неврожай. Ти теж повинен отримати свою частину смакоти. Зроби мені приємне.
Дрейк насупився, але відкусив шматок інжиру - і не пожалкував ні секунди. Той був такий смачний, що не дивно, що Безіл його нахвалював. І навіть історія з осою не погіршила його цінності. Тому, коли від інжиру нічого не залишилось, вони дивилися одне одному в очі.
- Ти як? - тихо запитав Дрейк - Хоча б трохи щасливіший?
- Важко сказати. - Безіл стиснув плечима, подивившись кудись вбік, після чого знову повернув погляд на Дрейка - Ти й сам знаєш, як мені остогидло бути тут. Не те, щоби я обожнював море, але…
- Але ти відчуваєш себе у пастці.
Безіл тяжко видихнув, відвів погляд на долину та зірвав білу квітку конюшини, яку почав крутити між пальців - жест, що виражав тривогу. Дрейк хотів хоч якось допомогти, але не знав, як. Що взагалі він може запропонувати? Продовжувати говорити підбадьорюючі слова? Це ніяк не вплине на те, що він не може зробити головного - визволити Безіла від служби у Кайдо. Все одно йонко знайде його і вб’є за непокору. Дрейк поклав долонь на вільну руку Безіла і легенько стиснув її. Повернувшись, той робить доволі дитячу річ - кладе квітку Дрейку за вухо, чим викликає посмішку в того.
- Прикрашаєш мене?
- Дивлюсь, чи личить тобі білий колір, - Безіл обережно перехоплює його за підборіддя та повертає голову із сторони в сторону. - Так, дуже личить.
Дрейк трохи засоромився від таких дій Безіла, тому зірвав пурпурову квітку конюшини та повторив за Безілом - а саме поклав її за його вухо, торкнувшись шовковистого світлого волосся. Рука Безіла ковзнула з його підборіддя до шиї, а потім спустилась нижче, на груди, щоби залишитись коло серця.
- Завжди ходиш з розхристаною душею. Тобі не буває холодно, особливо у Рінго?
- Та я там не так часто буваю, бо чого я не бачив на кладовищі, га?
- Там красиво. Обожнюю кладовища, в них завжди затишна атмосфера. - Безіл мрійливо посміхнувся - Крім того, ти, хіба, не зустрічав там непереможного воїна, який буцімто забирає мечі свого супротивника? Кажуть, що він напівлегендарна особистість або навіть…
Безіл приманив до себе пальцем і Дрейк наблизився тільки для того, щоби отримати лоскотний шепіт на вухо.
- Справжній привид. Як схопить тебе холодними руками, як вирве твою зброю, як вкраде твою гідність воїна.
З цими словами він штовхнув Дрейка на землю, а той тільки і міг що невдоволено глянути у відповідь, поки Безіл почав низько сміятись. Доки що, бо сильна рука в рукавиці схопила світле волосся та боляче рванула. Дрейк привалився зверху впавшого Безіла, притримуючи його зап'ястки до землі, щоби навіть і думки не було почати лоскотати. Вони мовчали - Безіл дивився на нього з цікавістю, а Дрейк просто тихо дихав, готовий не дати тому визволитись, якщо він почне смикатись. Але Безіл лежав собі й далі, лишень його очі були прискіпливими і Дрейк не витримав - першим перевів погляд з них на татуйований хрест. Він побачив як порухався кадик.
- Я втомився робити вигляд цими пустими розмовами, що ми просто друзі, - прошепотів Безіл - Від цього мені тільки гірше.
Дрейк зніяковів. Він абсолютно не був готовий до такого повороту подій. Щоби Безіл натякнув на стосунки, та бути цього не може! Його очі подивились на Безіла - той був смертельно серйозним і очікував відповіді, ніби задав питання.
- Гадаєш? - Дрейк сковтнув від нервів, йому завжди як язик віднімало, коли йшлося про власні романтичні почуття - Гадаєш, ми не просто друзі?
- Гадаю, що так. Гадаю, що я тобі вже давно подобаюсь, просто ти не можеш сказати це мені вголос, і тепер мені доводиться робити це за нас двох.
В голосі Безіла не звучав докір, просто це було фактом. Він зберігав холодну серйозність на обличчі, але Дрейку здавалось, що він ховається за нею.
- А що якщо ти собі це надумав? - хрипло сказав Дрейк, відпустивши руки Безіла, так як зрозумів, що той не налаштований далі гратись із ним. - Я просто тебе дуже поважаю і не хочу, щоб ти себе почував кепсько.
Безіл приклав руку до його обличчя і Дрейк відчув, як його пальці ласкаво гладять шкіру підборіддя та виводять краєчки шраму. Це було так інтимно і уразливо, і весь світ звузився до цього доторку, наче нічого не існувало крім них двох.
- Я не наполягаю. - Безіл зробив глибокий вдих. - Добре, забудь. Цієї розмови не було. Ти приніс мені звичайний інжир.
Дрейк нервово сковтнув знову. По суті, Безіл був правий, що йому подобається, але як вважав, що цього недостатньо, щоб так гучно називати його своїм коханим. Для коханих роблять набагато більше ніж просто випрошують інжири у диктаторів, з коханими мають набагато більше спільного ніж вітчизна, і з цим треба змиритися.
- Я просто не підходжу для тебе. - бовкнув Дрейк, вирішивши, що краще скаже правду у вічі. - Ну подивись на себе, ти такий, такий весь містичний, такий весь символічний, а мені таке дуже далеко. Я навіть не знаю, що означає гранат ніж просто фрукт. Я нічого не тямлю в твоїх картах, зовсім не розумію мову квітів, і не можу второпати що такого цікавого в тому, щоби сидіти у воді годинами. Я чесно намагався, але це поза мого розуміння.
- Це як для мене поза розумінням відмінність ульфарів від геконів. - зізнався Безіл.
- Еублефарів. Еублефари це, грубо кажучи, ті ж самі гекони, бо вони в одному сімействі, проте в них немає присосок на лапах, і є окреме повіко, і вони вважаються дуже симпатичними через свою ніби посміхаючийся писок, а яка в них морфа буває! Морфа, це, якщо що, в плазунів називається окрас. До речі, в мене є атлас з геконами, хочеш відвідати Ліберал Хінд? Я якраз би показав тобі його.
- Ми говорили про наші почуття, Дрейку - нагадав Безіл з легкою посмішкою.
Щось рідне було в його виразі обличчя і хоча він докоряв йому, то робив це м'яко.
- Так, говорили. - Дрейк кивнув - Ну так от, а ще бачиш який я. Та я зануда, хіба тобі цікаво бути з таким?
- Я обожнюю бути з тобою. З тобою завжди цікаво дізнаватися щось нове.
- Це ти кажеш, бо в тебе немає іншого виходу крім як стирчати зі мною тут на Вано. Як тільки в тебе випаде нагода виплисти у відкритий океан, ти не будеш так тяжіти до мене. В тебе буде безліч можливостей завести стосунки.
Дрейк відвів погляд у сторону, мнучи свої губи. Так, він знову бовкнув свій страх, до того ж ще й звинуватив Безіла у мінливості та зраді, за що варто було б струсонути по макітрі. Але Безіл не струсонув, не зробив зауваження, він просто охопив його обличчя своїми долонями від чого серце закалатало як скажене у грудях.
- Я дивлюсь догори дригом. - ласкаво сказав Безіл - І бачу перед собою того, хто може зробити мене щасливим ніж всі ці ефемерні можливості.
Дрейк не знав, що і казати у відповідь, але Безілу це не було потрібно. Він потягнувся поцілувати його у лоба напутнім поцілунком, наче благословляв, і цього було достатньо. Достатньо, щоб зрозуміти, що навіть декілька плодів інжиру здатні створити справжнє диво.