Work Text:
07:00 - 08:00, перша година зміни
Мел стягує з себе заплямований хірургічний халат і вкриті кров’ю ззовні та потом зсередини рукавички, швидко кидаючи все в сміттєвий бак та покидаючи П-15. Голова трохи паморочиться від інтенсивності початку зміни — довелось заштовхувати нутрощі в черевну порожнину мотоцикліста ще до того, як у приймальню доставили вранішніх із будинків для літніх, — але сьогоднішній шестигодинний сон, протягом якого Віллоу вперше ні разу не прокинулась за ніч з початку марафону вітрянки, тримає на плаву.
У сусідній П-14 крізь прозоре скло вона помічає Френка. Його халат в ще більшій кількості крові, ніж був її, посріблені скроні — сіль та перець — прилипли до шкіри через рясний піт, вилиці напружено загострились. Він віддає накази резидентам, що танцюють хаотичний медичний танець навколо нього, і хоча двері звуконепроникні, Мел знає, яким чітким та безкомпромісним може бути його тон під час роботи. Вона чує цей тон ось вже десять років — і жодного разу по відношенню до себе.
Монітор видає відсутність серцебиття — Мел швидко відвертається від П-14. Вона знає — на лікарняному ліжку перед Френком лежить маленька дівчинка, не надто старше Віллоу й дещо схожа на Бекку під шарами крові й бруду з автомагістралі, й шансів вижити в неї небагато. Френк, у свою чергу, знає, як Мел реагує на дитячі травми, ще й такі, тому розподіл пацієнтів між ними стався мовчки. За що вона вдячна.
Тож Френк зайнятий, отже, вона прямує до холлу, де вже зібралась купка розгублених підлітків.
Головна медсестра Емма протягує Мел документи — сьогодні вдень повинні приїхати із міністерства, тож їй потрібно підготуватись до наради — та киває на дітлахів:
— Інтерни, перший день. — Емма оглядає їх. — З кожним роком вони все менші.
Мел розтягує губи в посмішці, відчуваючи, як шкіра збігається в зморшки в куточках очей, а окуляри сильніше тиснуть на ніс — ще не звикла до важкості оновлених, більш товстих лінз.
— Френк в П-14, тож я розпочну.
Емма киває й відразу переключає увагу на їхнє, як завжди, переповнене табло.
Мел рухається до інтернів. У голові вона формує тези, які надасть їм: вступне слово, пояснення розміщення палат, особливості табла, ключові фігури швидкої та хто, власне, вона така. Чотири пари допитливих очей втуплюються в неї.
— Вітаю всіх. Головний лікар наразі реанімує пацієнта, тож ви розпочнете зі мною. Я — лікарка Кінг-Ленгдон. Вітаю в ямі Пітт.