Work Text:
Раніше Гор часто чув тільки тишу. Він звик до неї, вона була чимось звичним, чимось хорошим, адже тоді він знав: якщо тихо, значить безпечно.
Зараз же... йому доводилося стискати руки в кулаки, щоб пальці не тряслися. Темрява навколо тиснула і ставало дедалі важче дихати, дедалі страшніше дихати. Йому б хотілося підійти до джерела світла і з полегшенням видихнути знову, відчуваючи цю... цю захищеність. Яка зараз здається покривалася тріщинами й погрожувала впасти осколками на підлогу.
Але він не міг наблизитися. Перед його очима світла чоловіча постать стояла нерухомо, ніби навіть переставши дихати. Ніби ставши сталевою статуєю, дедалі тьмянішою, дедалі скутішою.
Було складно сказати, скільки часу минуло.
Здавалося, ніби кожна секунда розтягувалася на години.
— Це... - чоловічий голос нехарактерно збивається. — Це неправда.
Сет стоїть перед ним, опускаючи голову, і червоні локони спадають з його плечей. Бліді пальці стискають артефакт.
— Скажи, що це неправда. — голос звучить приглушено. — Ти б не став так вчиняти... Скажи, що це неправда, добре? Я тобі повірю.
Останні слова майже пропадають у судомному вдиху. Ніби низький голос щосили намагається звучати так само впевнено, як і завжди. Ніби все нормально.
Чи не це Гор намагався робити останні дні?
Мовчання у відповідь оглушує сильніше за крик, закладає вуха і майже змушує дзвеніти.
— Г-Горе, я... Я обіцяю, що повірю тобі.
Навіть у напівтемряві видно, як чоловіче тіло напружене, ніби намагається стриматися на місці й не розсипатися на скло.
Як воїн. Трохи сталь, трохи скло.
— Будь ласка.
Звучить як благання. Таким... тихим, прохальним голосом. Незвичним, нехарактерним, не йому і не так. Не таким, коли він плакав у його плечі й бився. Не таким, коли він боровся з фізичним болем.
Гор продовжував мовчати. Не знаючи тепер що сказати, не знаючи як виправдатися.
Він ніколи не хотів брехати. Ні, Сету було б боляче від брехні... знову. Мовчання здавалося... безпечним. Тоді чому йому все одно боляче?
Від невидимих стін відбивається тихий стислий звук, ледь схожий на тихе скиглення, що чомусь лунає надто голосно водночас. Ніби щось і справді зламалося і впало з його рук, розлетілося крізь пальці, залишаючи маленькі ледь відчутні порізи, які пекли не шкіру - душу.
Артефакт падає на підлогу.
Сет піднімає руку до очей, і Гор ледь помічає, як куточок губ смикається догори. І раптом лунає хрипкий сміх.
Сет сміється, стаючи дедалі голоснішим, ніби намагаючись заглушити це тихе скиглення десь на фоні. Гор усе одно чує.
— Сет... Я не хотів-
Смаглява рука тягнеться до тремтячого плеча, і чоловік різко відхиляється і дивиться на нього, всього на секунду чужі очі дивляться так. Болісно.
— Ні! Хаха, все нормально, я просто-... Я просто...
Чоловік знову сміється, зариваючи тремтячі пальці в заплутане волосся.
— Я... Я знаєш, я все хотів запитати. У тебе ж є ця твоя інтуїція, так? Ти можеш мені відповісти. — Сет опускає руки, різко переводячи погляд на нього і посміхаючись, доки очі майже не бачили крізь розмиту пелену. — Ти знаєш відповіді. Тоді, скажи мені, чому... Ні, не так. Я, я такий ідіот, тому? Зі мною щось не так?
— Що-
— Тому мене обманюють? Тому що це легко? Або- або я не заслуговую знати правду?
— Сет, ні-
— Ні, можливо, це просто тому що ніхто не хоче мене? Я.. Я гарний інструмент, і все? Тому я не можу знати? Що ще ти не казав мені?
— Сет!
Молодший напівбог хапає гострі плечі, намагаючись зловити тремтяче тіло, коли з чоловічих грудей виривається жалюгідне скиглення. На тонких пальцях з'являються довгі кігті, які встромляються в смагляву шкіру і рвуть, дряпають, намагаючись відштовхнути.
— Я просив тебе! Я- Агх- Я благав! Я знав, що так і буде, я знав!
Кігті поступово переходять на бліді груди, раптом дряпаючи, ніби намагаючись дістатися до чогось там. Глибоко. Що знову болить. Що знову ниє.
Гор бачить червоний. Кров липне до гострих пазурів, стікає і капає, змішуючись зі сльозами.
Він міцно ловить чужі руки й утримує їх, від чого Сет нестримно виє і ховає обличчя у власних руках, залишаючи плями крові на власних щоках.
— Ш-ш-ш... Ш-ш-ш... Мені дуже шкода. Я не хотів брехати тобі-
— Замовкни! Ти боявся, що я повернуся до неї, і тому засунув язика в сраку! Я ж- Агх- Я ж розповів тобі все! Я нікому не говорив, а тобі сказав! А ти-
Ще одне болісне і судомне виття відбивається від стін і чоловік схиляється, ніби намагаючись стиснутися, стати меншим. Гострі хребці випирають під тонкою шкірою.
Страх сковує рухи і змушує тіло нити, опираючись.
Гор судорожно видихає, скидаючи головний убір і намагаючись дбайливо стиснути у своїх обіймах.
— Сет, Сет, будь ласка, подивися на мене-
— Замовни, покидьку!
— Прошу тебе, подивися. Я помилився знову, мені шкода! Я боявся, ти маєш рацію! Але в мене були й інші причини-
Смагляві руки беруть чоловіче обличчя, трохи піднімають і намагаються витерти сльози, що стікають. Гор не хотів бути їхньою причиною. Ніколи не хотів.
Сет мружиться, намагаючись вирватися.
— Я кохаю тебе і це правда, прошу тебе!
Червоні очі різко розплющуються.
І раптом біль пронизує до самих кісток, змушуючи слабшати хватку. Сліпо, майже на дотик опуститися колінами на холодну підлогу.
— Я... мені так подобалися твої очі. Я говорив? Вони ніби є всім, що я любив... і що мене залишило. Завжди залишало.
Ще один крик пронизує темряву.
Сет відступає. У тремтячій руці маленьке небо. Світле. Майже сонячне.
Заплямоване кров'ю.
Тому що це завжди так.
Він завжди руйнує все, що любить.
I brought you down to your knees
'Cause they say that misery loves company
— Мені так шкода... Краще б ти ніколи мене не зустрічав.