Work Text:
— Хто? — Цзян Чен сидів перед залою пращурів після відвідин сестри на сімнадцяту річницю, що він прожив… відсвяткував без неї та з А-Ліном. Йому справді було цілком добре і самому, коли Вей Усянь раптово зацікавився його любовними справами, запевняючи, що він почуватиметься самотнім, коли А-Лін стане головою клану Цзінь, та зробив метою свого існування знайти йому наречену, бо «Життя у шлюбі таке чудове, Цзяне Чене! Коли ти закоханий, то відкриваєш у собі такі речі, про які раніше навіть не здогадувався». Так, звісно. Побачимо.
— Пообіцяй мене вислухати, — Вей Усянь підніс мізинчик. Хіба їм не за тридцять, а не по тринадцять?
— То цвиркай зараз.
— Побачення наосліп! — Широка посмішка Вея Усяня майже сягала вух. — Коли я знов перечитав твій перелік, він одразу спав мені на думку. Буквально, наче ти його описував…
— ЙОГО??? — Цзян Чен зробив паузу. — Ти ж розумієш, що єдина причина, чому я на це погоджуюся, це тому, що мені знадобиться спадкоємець, так?
— Ви удвох можете всиновити дитину, як ми з Ланем Чжанем! Поглянь на Сичжуя…
— Всиновити та виростити дитину я міг би й самотужки. — Серйозно, якби це було так легко, навіщо було б заходити так далеко у пошуках нареченої?
— Виростити дитину самотужки, водночас керуючи кланом? Я знаю, що з Цзінем Ліном ти так і зробив, але, Цзяне Чене, ти пристарюєшся. Повір мені, значно краще ростити дитину разом з коханим…
— Так, так. Звісно. Досить твоїх любощів. — Цзян Чен пустив очі під лоб. Нагадайте, чому він знову почав спілкуватися з Веєм Усянем, якщо той тільки й белькоче: кохання те, кохання се?
— Чудово! Він незабаром завітає до Юньмену… Спробуй впоратися якнайкраще, бо це може бути твоя остання спроба! — Вей Усянь швиденько стрибнув геть, поки не отримав Цзидянем по спині. — ШУТКУЮ! ПРОСТО ЖАРТ!
Цзяну Чену завжди подобалося, як сонце по обіді перетворює затінок від деяких дерев на досконале місце щоб лягти та подрімати після запливу у цю частину озера. Нагадувало про дні, коли вони з сестрою та Веєм Усянем приходили сюди з наїдками, чи перший раз, коли він занурив у теплу воду ніжки чотирирічного А-Ліна та навчив його триматися на плаву.
Умиротворіння цього місця врівноважувалося видом жвавого міста вдалині. Ринки, які метушаться, люди, які перуть речі, діти, які бігають містками, човни, які пливуть крізь лотоси. Звичайні люди живуть своїм життям. Дрібні, але важливі часточки життя, що приносять тепло, та як ніщо інше розтоплюють напругу та тиск у його серці.
Можливо, тому що так багато щасливих спогадів виникли саме тут. Або можливо, це нагадування, як він сам все це створив, як побудував місце, яке всі ці люди можуть знову назвати домом. Нагадування що, щоб не сталося, гірше ніж колись не зможе бути.
У Цзяна Чена з’явилася звичка вигадувати часинку тільки для себе, щоб вдихнути та відчути себе тут та зараз. Побачити довкола дітлахів та молодших учнів не було рідкістю, незвичним був…
— Наставник Лань?
Лань Ціжень повернувся до нього з ввічливою посмішкою.
— Голова клану Цзян.
Цзян Чен розігнувся з поклону та спитав:
— Що ви тут робите?
Лань Ціжень зітхнув, і якщо він і знав щось про наставника Ланя, так це те, що початок з ось таким зітханням для звичайних людей перекладається як закочування очей з подальшим «Як я заманався».
— Мої братаничі хвилюються, що в моєму віці я можу залишитися самотнім, тож вони влаштували мені побачення наосліп.
Ну, це все пояснює.
— Так далеко від Імлистої Криївки?
— Січень запропонував вважати це відпусткою, а Вей Усянь розповів мені про усі гарні місця для відвідин в Юньмені. Він не перебільшував щодо краси краєвидів.
Погляд Ланя Ціженя прикипів до краєвиду, і, якщо Цзяна Чена не обманювали очі, наставник Лань посміхався самим краєчком рота.
— Він розбазікався.
Доволі непоганий хід: згадати Вея Усяня, щоб відвернути увагу від гордощів, які вирують у грудях. Так, його господа змусила наставника Ланя посміхнутися. Ні, йому не потрібно почуватися таким зворушеним через те, що наставнику Ланю щиросердо сподобалося, і він зробив комплімент. Багатьом подобається, не треба так шаленіти.
— Вей Усянь як завжди Вей Усянь. — Лань Ціжень ані підтвердив, ані заперечив, але Цзян Чен краще будь за кого забагато знав, що за цим криється. — Я також чув, що це місце вважається доволі романтичним.
— Це місце? — Відколи? Та звідки Вей Усянь це взяв? Їхнє звичайне місце дитячого відпочинку?
— А хіба ні?
— Можливо. Я б не дізнався. Зазвичай я тут неподалік прогулююся.
— Розумію чому. Відкрита місцина, де небагато людей, забезпечує деякий ступінь приватності, але водночас не дає відчуття самотності чи відірваності від жвавих вулиць.
Вітер легенько дмухнув у їхній бік слабким запахом жасмину, який вочевидь йшов від наставника Ланя та дуже йому личив. Мабуть, варто посадити довкола якісь запашні квіти.
— Чи надовго ви в Юньмен?
— На кілька днів. Вей Усянь сказав, що повідомив вас.
— Або лист загубився у стосі на моєму столі, або він був цими днями надто зайнятий пошуком пари для мене, та забув, бо єдина річ, яку я памʼятаю — це нагадування про побачення наосліп. — Від згадки очі ледь самі під лоба не залізли.
— Побачення наосліп? — повернувся до нього Лань Ціжень.
Цзян Чен кивнув.
— Незабаром мав зʼявитися хтось одягнений у біле. Вей Усянь сказав, що ця людина вщерть відповідає кожній вимозі у переліку, наче я весь час саме її описував, чи щось таке. Він мелодраматичний.
Наставник Лань подивився на нього, справді подивився, наче мав щось сказати, але не вимовив нічого окрім тихого «а».
— Наставнику Ланю?
— Перепрошую… — Лань Ціжень прокашлявся. — Я загубився у думках, та… щойно помітив, що ви… одягнені у фіалковий.
— Не думаю, що коли-небудь носив будь-які інші кольори, з очевидних причин. — Нізащо.
— Дійсно… І так сталося, що я ніколи не носив нічого окрім білого, також з очевидних причин.
Цзян Чен оглянув Ланя Ціженя зверху донизу.
— Так, я бачу… ох!
Ох?
— Це ви?
— Вочевидь так. — Лань Ціжень мав однаково здивований вираз. — Пояснює, чому Ванцзі так опирався розповіді про подробиці та причини дивних запитань Вея Усяня.
— Дивних запитань? — Невже Вей Усянь і наставника Ланя змусив написати перелік чи щось схоже? — Сподіваюся, нічого занадто дивного?
— Він раптово зацікавився моїми думками щодо його шлюбу з Ванцзі. Наприклад, що як Ванцзі закохається в іншого хлопця, чи який різновид шлюбу я волію, та чи не схочу я в майбутньому дітей.
Цзян Чен не знав, сміятися йому чи плакати.
— І що ви відповіли про іншого хлопця?
— Він спитав, чи я підтримаю, якщо Ванцзі візьме шлюб з іншим хлопцем. Я відповів що так, якщо він буде гарною людиною та дотримуватиметься правил нашого клану. Я надаю перевагу закритим весіллям, та не проти дітей, хоча вважаю себе надто старим, щоб породити власних, але мені подобається з ними няньчитися. Вей Усянь тільки посміхався та записував. — Лань Ціжень глянув бентежно. — У вас він теж питав?
— Так. Гадаю, він спитав, чи ви згодні на шлюб з чоловіком. — Дуже облудливо, Вею Усяню. — І ваша відповідь була доволі розпливчастою.
— Так, тепер я це розумію. Наш клан вірить у кохання, і не тільки між чоловіком та жінкою, — недбало сказав Лань Ціжень, однак його голос якимось чином лунав більш гордовито, ніж потрібно для засвідчення реалії. — А що до глави клану Цзяна? Як відповіли ви?
— Приблизно так само щодо весіль, і я не проти всиновити спадкоємця. Я тільки хочу спромогтися надати йому гарний приклад та створити домівку для моєї дитини. — Те, чого йому самому певно бракувало, тож буде важко забезпечити цим дитину. Вей Усянь слушно зауважив, він не зможе виростити самотужки, та якщо чесно, він і не хоче. Не цього разу.
— Люди, які сумніваються щодо своєї спроможності бути батьками, часто стають дуже гарними батьками. Ви хочете найкращого для дітей, і ви згодні докласти зусиль, щоб дати їм весь світ. Колись ви станете чудовим татком. — Лань Ціжень непохитно дивився йому в очі. Від того, як сонце осявало бліду шкіру Ланя Ціженя, здавалося що він світиться.
Щирі компліменти насправді доволі спантеличують.
— Дякую. Ніколи не розглядав з цього боку.
— Нема за що, — Лань Ціжень відкашлявся та знов повернувся до розглядання річки. — Якщо дозволите запитати, главе клану Цзяне, а що було у тому переліку, який ви дали Вею Усяню?
— Радше він ставив мені різні запитання та записував їх. — Цзян Чен подав Ланю Ціженю складений аркуш.
Може впоратися з характером Цзяна Чена!!
Чемна, але відверта
Скромна
Терпляча
Заклиначка (не обовʼязково сильна, але має вміти захистити себе)
Не надто пихата
Знається на політиці (хоча б до певного ступеня)
Може керувати Лотосовою Пристанню у його відсутність (має досвід та згодна адаптуватися до його методів)
Розумно поводиться з грошима
Не обовʼязково романтично цікавитися, але навзаєм поважати один одного
Ладнати з Цзінем Ліном
Вправна з дітьми
Може бути люблячою матусею
Гарненька (додатково)
Не щоб підтримати Вея Усяня, але він був до біса правий. Це опис наставника Ланя. Окрім частини про люблячу матусю. Люблячу? Йому невідомо, але матуся? Гаразд, він самотужки виростив двох братаничів, а це вже щось.
— Це вельми обґрунтовані запити. — Лань Ціжень склав та повернув аркуш. — Гадаю, існує багато заклиначок, які їм відповідають.
— Свахи від мене відмовились.
У Ланя Ціженя явно була купа питань, але він мовчав, оглушливо гучно мовчав.
— Он як, — нарешті вимовив Лань Ціжень. — Чи можу я бути відвертим?
От лайно.
— Прошу.
— Станом на зараз, я не знаходжу вас ані огидним, ані принадним. Мене цілком задовольняє моє життя в Імлистій Криївці, та я не відчуваю потреби змінювати свої звички. Для мене честь відповідати майже усім вашим вимогам до нареченої та бути запрошеним на побачення з вами. Позаяк я вже тут, я не проти надати шанс, тобто, звісно, якщо ви цього забажаєте. Або, якщо ви схочете, щоб я допоміг вам знайти когось, я теж з радістю допоможу.
Як не дивно, це не було миттєве «ні». Взагалі-то, це було чесно та прямо, а не гра у вгадайку або «чи він буде, чи ні».
Хіба не таку людину він шукав?
— Майже усім моїм вимогам?
Золоті очі наставника Ланя глянули на нього, і це відчувалося наче він міг розповісти будь-що, що ці очі ніколи йому не збрешуть. Кумедно, бо Лані все одно ніколи не брешуть. Можливо, це було відчуття упевненості, що наставник Лань не засуджуватиме, що не зникне безслідно, що він буде тут, і неважливо спрацює це чи ні.
— Ви відповідаєте усім, наставнику Ланю. — Чи завжди погляд Ланя Ціженя був сповнений тепла? — Чи дасте ви мені шанс?