Chapter Text
- Іди перевір, чи він там з голоду не помьор чи не підірвався втіхаря, а то не вилазить з учора. - Павдер передає Скару яблуко, потім хмикає і додає друге. Глузливо зітхає і сміється, - Я вчора приносила йому штуки Зверху, як обіцяла, і поїсти, але поняття не маю, чи він вопше помітив.
Скар надкушує своє яблуко, салютуючи другим на знак подяки, і спускається вниз, прямо туди, куди послала його Пав, а тобто до халабуди в дальньому закапелку умовного двору, подалі від коріння. Так звана майстерня. Дах, набудований між двох металевих стін, двері, петлі на яких просто приварені до однієї з труб. Окрім усього, непогана звукоізоляція. Іноді це добре, іноді страшно, добре хоч маленька дірка з кривим вентилятором є, але перевірити чи їхній майстер на всі руки не задихнувся, не спалив себе, не попалив плакати Пав і Клеґора, все ж треба.
Двері відкриваються і закриваються тихо, Скар робить кілька кроків всередині і зупиняється, складаючи руки на грудях.
- Знову горбишся.
- Дай викрутку, велику, там де-
- Я бачу. - Скар трішки прищулює очі, приглядається, і, підхопивши потрібну з верстата, іде вглиб майстерні, - Не будеш в мене деталями кидатись? Там Павдер приносила тобі нові вчора.
- Я чув, що це ти, - Віктор не відволікається від роботи, стукає пальцями по болтам несправного борда. Точніше, він був справний, але Віктору дуже треба було його проапґрейдиди. І тепер він поки що перетворився на експериментальну модель, піддослідну. Скар присідає за його спиною і оцінює прогрес, - і я поїв.
На цій фразі Віктор, все ще не обертаючись, витягає руку за викруткою, але Скар кладе інструмент на підлогу і натомість Віктор отримує яблуко. Він роздратовано зітхає і нарешті намагається обернутись, але Скар ставить лікті на його плечі, стягує мотузочку, якою Віктор зав’язав собі волосся, щоб не заважало, запускає у волосся пальці, і легко масажує шкіру голови. Віктор ще раз зітхає, але бурчати передумує, заплющує очі і нахиляє голову вперед.
- І спав напевно вночі, - Скар теж нахиляється вперед і проводить носом по шиї Віктора. Той ледве, та все ж сіпається.
- Ніс холодний.
- Ага, - бубнить Скар і цілує десь на лінії росту волосся.
Віктор ледь повів плечима від мурах і пирхнув:
- Лоскотно.
Від ласки він розслабляється і сідає пряміше. Кінчики пазурів Скара найвидатнішою манерою доторкаються шкіри голови і по відчуттях ніби розвиднюється зір. Звичайно, він має рацію. По хорошому треба було б хоч раз вийти зі своєї комірки, але всім відомо, що коли вже Віктора притисло, він затримується до останнього.
- Я подумав, що можна спробувати поліпшити маневровість, - він ще раз стукнув по борду пальцями. - Можливо, зробити потужніше двигун, але це поки що не дуже реально. Перевір першим, коли хочеш. Може хіба потрушувати. Я виправлю.
Він завжди спочатку оновлює борди іншим, потім - свій, тому що його борд завжди буде трохи важче через додаткові кріплення для ноги. Це потребує додаткових крегувань.
Віктор підняв руку до передпліччя Скара, погладив його, нишпорячи довкола себе очима у пошуках тої самої викрутки.
- Я пропустив якісь новини?
- Ммм якщо те, що так звана Джинкс, разом з Клеґором, Майло і Ві пограбували майстерню якогось тіпа з Верхнього міста і принесли тобі залізки, для тебе вже не новина, то ні, - Скар продовжує говорити, але так само продовжує водити губами і носом по шиї Віктора. - Хіба що.. Павдер хотіла показати Екко і тобі щось іще з тієї вилазки. Але це потім.
Скар відпускає голову Віктора, кладе долоні йому на плечі, розминає. Потім, трішки впершись, припіднімається і сідає просто позаду, проходиться вниз по вікторовим рукам, потирає зап’ястки. Віктор тірохи відхиляється назад і нахиляє голову в бік.
- Хто сказав?
Скар теж відхиляє корпус назад, дозволяючи, по суті, вкластися на себе, але коли помічає, що Віктор все ще шукає поглядом ту нещасну викрутку, легко коцає його зубами в холку, біля сьомого хребця, продовжуючи розминати зап'ястя і руки.
- Я сказав.
Віктор знову сіпається, тихо лається, робить глибокий вдих-видих і показово повертає голову у протилежний від викрутки бік. Йому хотілося б у відповідь цапнути Скара за щелепу, але у такому становищі він буквально у пастці, та й різниця у статурі не дозволила б нормально повернутись. Він піддається пальцям Скара і розслабляє свої руки.
- Подам на тебе у суд, - вельми серйозно заявляє Віктор, спостерігаючи за його діями. - За злочинно безсоромне відволікання від дуже важливих справ.
Варто сказати, що Скарові це успішно вдається у більшості випадків з того часу, як він виявив, що має імунітет до прокльонів за переривання процесу роботи та летючих деталей. Віктору завжди занадто подобався Скар, щоб проганяти його з обрію.
Коли Скар легенько, лоскочучи, пройшовся правою долонею, Віктор перехопив його пальці. Руки Скара теплі - як і він увесь. Завжди на декілька градусів тепліше за Віктора.
- Ага, - знову бубнить Скар знову кудись Віктору в шию. Він дозволяє перехопити свою руку і тільки легко торакється кігтями тильної сторони долоні Віктора, там де дістає до шкіри.
Другу руку Скар піднімає вище, кладе упоперек живота Віктора і легко притискає до себе ближче, носом прибирає - принаймні намагається - волосся з його шиї, з того боку, від якого Віктор дуже зручно відвернувся. Віктор ще кілька разів сіпається і знову лається, хіба менш агресивно, і Скар, десь на середині чергової помірно злої реплікии, нарешті розчищає собі шлях так, щоб не наїстися волосся, і цілує ту тонку шию. Віктор різко і коротко втягує повітря, Скар відчуває це під рукою, трішки стискає долоню, зминаючи тканину сорочки.
Він трохи затримується так, потім цілує ще раз, трохи вище, потім ще. Лізе носом і потім губами за вухо. Віктор ще сильніше нахиляє голову вбік, ще далі від тієї клятої викрутки, і сильніше стискає долоню Скара. Скар теж стискає пальці, можливо навіть шкрябає кігтями руку Віктора, глибоко вдихає, ловить запах металу, масла і ще багато чого із загального “запаха майстерні”, і потім лізе до самого його вуха, легко торкається язиком хряща, потім зубами, і з таким самим глибоким видихом питає:
- Залишимось тут, чи вже нарешті підемо тебе відпочити?
- О, щоб тебе… - промимрив Віктор. Він майже затримав дихання від відчуття, яке прошило його мозок і розбіглось по тілі, напевно, до кінчиків пальців. Прикрив на секунду очі, потім відкрив і шкірою відчув, як Скар посміхається, чекаючи на відповідь. - Ходім звідси.
Коли Скар відпустив Віктора, він підвівся, розігнувся і нарешті зміг цапнуть його за щелепу, як і планував. Насправді йому засвербіли зуби від бажання цілуватись, але він потерпить. Він ще й поміж іншим подумав про те, що, може, варто у майстерні поставити хоч якесь крісло, у додаток до стільця і обшарпаної лавки.
Вже знадворку, на півдорозі, Віктор пригальмував і тицьнув ручкою свого ціпка Скару проміж лопаток у ще одному акті маленької помсти та турботи.
- Не горбся, - а потім задоволено посміхнувся, коли Скар випростався. Скар всього сантиметрів на десять вище, але враження це складає просто неймовірне. Але часом здавалося, що горбиться він ще гірше за Віктора.
Щойно за ними зачинилися двері, Віктор відразу відставив тростину і, притягнувши Скара ближче до себе за шию, нарешті поцілував його.
***
- Воно ж не вибухне? Павдер?
Коли Віктор прийшов до неї, то почув кумедну історію дрібної крадіжки з одним “але”. Окрім різних деталей з лабораторії якогось інженера, які стягнули практично з-під його носа, вона показала дивний предмет: блакитний нерівний кришталик з виразними прожилками, які переливаються білим світлом.
Віктор обережно крутив його в руках, розглядаючи. Здавалося, що кришталик повинен яскритися, тому що кольори нагадували веселку. Проте ні.
- Ну вибач, не встигла спитати, коли цей шуганий влетів до хати і у нас було нуль кома нуль одна секунда, щоб відтуди зйобати, - Павдер хвиркає, сидячи в півоберта до столу, і сама підбирає один з камінчиків, крутить, затиснувши між пальців.
- Зато вона йому за бутєр подякувала, - Майло подає голос з іншого кінця столу.
Він підпирає кулаком руку і дивиться на Павдер найбільш іронічним поглядом, на яких здатен. Всі присутні також дивляться на Павдер дуже, дуже уважно. Віктор переглядається з Екко, потім зі Скаром. Екко закочує очі, Скар давить сміх.
- Він був смачний, - тільки і каже Павдер, знизує плечима і продовжує вертіти в руках камнічик, потім раптом викидає руку через стіл в бік Віктора, зупиняючись на небезпечно маленькій відстані від того, щоб стукнути кристалом об кристал, - а до оцього - я поняття не маю, шо воно робить. Але є у мене чуєчка..
Пав підсувається ближче за своєю рукою, вкладається на стіл і нахиляється над кристалами - і Віктором - майже впритул, крутить камінь в один бік від того, що тримає Віктор, потім в інший, присуває трішки ближче, потім відводить далі. Кристали викидають сині відблиски на їхні лиця, реагуючи між собою. Павдер і Віктор, здається, також. Вона ледь-ледь стукає камінцем об камінець і вони видають жменьку вискр.
- Будемо тестити?
Павдер веде носом, відривається від свого скарба і дивиться на Віктора, він дивиться на неї у відповідь, так само тримаючи камінь кінчиками пальців і взагалі не ховаючи захвату від цієї знахідки. В слабкому синьому світлі вони виглядають майже зловісно, як пара змовників, або суперзлодіїв, які придумали новий суперзлодійський план.
- Маніяки, - Майло закочує очі слідом за Екко.
Екко в свою чергу виглядає навіть дещо занепокоєним, але не занадто. Його теж зацікавила знахідка Пав. Врешті решт він сам в той день за щасливим збігом обставин застав цього тіпа у Бензо. Тіпа, який очевидно вибивається з місцевого контингенту. А потім Екко за таким же щасливим збігом обставин вже сам трохи повибивався з контингенту Пілтовера. Про всяк випадок.
- На Зон чекає черговий технологічний прорив. Або чергова вирва, - Екко штовхає плечем Скара.
- Я навіть не берусь робити ставок.
- І все ж? - Екко ставить на обидва результати.
- Ставлю на обидва. - Скар веде вухом. - Зачекай, Пав подякувала тіпу за бутерброд? Вона ж не носить маску.
Тепер Екко вже виглядає дещо більш занепокоєним.
- Так, моя вина, - тягне Павдер, киває і кривить рота. - Але ж він отвітив “бумласка”.
Вона помічає, що Екко почав помітно нервувати і супиться, тому усміхається йому і обводить всіх поглядом:
- Я вас просю, коли б цей тіп заявив про втрату чогось важливого, то інфорсери зробили б конкрєтну облаву.
- Я вже чув, що приходила жалюгідна купка, шукали не пойми кого не пойми з чим, - встрягає Майло, - Навіть до “Ласт Дропа” не дійшли.
- А це значить… - задоволено тягне Пав.
- Що ця штука потенційно незаконна у верхніх, - закінчує за неї Віктор, знову обережно висікаючи вискри від взаємодії кришталиків. Йому здалося, що рукою пройшли мурахи.
- О-о, а ми нарвалися на небезпечного хлопа, та? - Майло видно це прийшлося до душі, хай йому було майже байдуже що там з цими загадковими камінцями.
Віктор вже їх не слухав, він прикидав в голові детальний план експериментів, які є можливими в їхніх обмежених умовах.