Work Text:
Хонджун так і не звʼязався з ним.
Сонхва намагався тримати себе подалі від думок про образу, але ситуація між ним і Кімом не могла позитивно впливати на його внутрішній стан. Що ще гірше - він не розуміє чому це відбувається. Брак уваги? Ну, доволі банальний варіант. Маючи доволі гучне імʼя серед моделей в індустрії і купу позитивних відгуків від фотографів та дизайнерів, у Сонхва не може бути браку уваги, особливо з пропозиціями на майбутні співпраці, від яких валиться пошта його менеджера. Брак спілкування? Складно сказати, коли основна частина його роботи спілкування з фотографами, журналістами, дизайнерами і тд, хоч він і не має багато друзів, але йому вистачає тих трьох людей. Колеги? Скаржитися на тих, хто любить пустити зайвих пліток про нього? Сонхва переживе, йому достатньо Уйона, який любить раптово вриватися в його день. Він ніколи не зізнається, але таємно Пак любить ці моменти, хоч і не скаже про це. Можливо… у нього забагато вільного часу чи недостатньо цікаве життя, що його голові подобається відтворювати той день, коли він з Хонджуном…
А можливо все набагато простіше, і справа тільки в тому, що в їх діалозі не було крапки, тільки дурна домовленість зустрітися. Вона так всілася в голові Сонхва, що він не може відпустити це.
Можливо ці стосунки, які ще не почалися, були приречені задовго до всього цього. Він не хотів вимагати нічого від когось іншого, когось, хто живе своє життя, можливо йому просто треба навчитися бути егоїстом, але щоб бути кимось таким, йому прийдеться перекроїти себе, все ким він був весь цей час, те, ким він звик бути.
Виходить…він залежний від цього чоловіка, але причина?
Вони прожили місяць, без можливості приділити час та увагу важливій розмові. У Сонхва не вистачило сміливості написати Кіму, а Хонджун, ну, у нього мали б бути свої причини.
Добре, Сонхва не збирається скаржитися. Або не збирався. Пак доволі терпляча людина, треба зробити щось занадто, щоб його якось звести з глузду. Протримався він рівно до звістки, що його відправляють на одноразову фотосесію в іншу компанію. Не потрібен був гучний скандал чи розкидування всього навколо, щоб зрозуміти, що Сонхва очевидно незадоволений. Всі за столом переговорів це відчули.
Ідея жахлива, час невдалий, комунікація відсутня. Його навіть не потурбувалися запитати, вони просто викликали термінове зібрання, де кинули це прямо в нього, а що ще гірше, то Хонджун пропустив зібрання. Як повідомив один з їх тимчасових стажерів, який виконує роботу Чонхо цього тижня, то їх генеральний директор поїхав на зустріч, просто взяв і звалив. Так, повідомити Сонхва найжахливішу новину в його житті це не важлива справа, навіть, якщо дехто трохи перебільшує значущість цього вчинку.
Не те, щоб хтось знав про його внутрішні переживання, але це не означає, що слова Хонджуна, передані стажером, не вдарили по його гордості. Ні, він не вибагливий, не примхливий, майже не перебирає до яких заходів чи фотосесій його долучають, але він ненавидить йти у невідомість, особливо самому, бо його менеджер наразі відсутній за станом здоровʼя.
Можливо життя просто дає йому шанс подолати всі його страхи. Він би волів робити це в більш захищеній атмосфері, але він може працювати і з цим.
Він опинився в тому моменті, коли Уйон сидить в нього на дивані, Йосан на гучному звʼязку, бо його повернення з Японії затримується, а сам Сонхва бігає по кухні, розставляючи все по новим місцям, що на його думку має допомогти відволіктися. З вигляду на активну діяльність Сонхва - не допомагає.
– Не розумію чому я прийшов слухати сюди про твою тугу через Хонджуна, – наче з відразою скаржиться Уйон.
– Бо я слухав твоє ниття по Сану, – кричить десь з кухні Сонхва, явно роздратований тим, як Уйон вже третій раз повторює свою скаргу.
– В свій захист я не трахався з Саном, щоб так страждати, а ти…ну я взагалі поки не зрозумів до кінця через що ти так загнався.
– Ти провів з Саном в одній кімнаті близько двох годин і ви не потрахались?! Ти жахливий, – лунає голос з телефону Сонхва, коли Йосан вирішує нарешті долучитися до розмови. Сонхва чомусь радий, що слова не направлені в його бік.
– Був не той настрій! – Захищається Чон.
– І що це було?
– У мене є право мовчати.
– У тебе є право зізнатися, що ти дві години плакав перед «коханням всього твого життя» за твоїми ж словами, і ми перейдемо знов до Сонхва та його вдалого перебування в одній кімнаті з чоловіком. Ми навіть не будемо засуджувати його смак.
Уйон замовкає, невдоволено відвертаючись від Сонхва, який задоволено дивиться на молодшого. Чону вистачило осоромити себе один раз перед Саном, тепер його ще й розкрили перед Сонхва, а саме жахливе, що якимось чином Йосан знає подробиці! Навіть Уйон не може пригадати половину з них.
– Слухати про член Хонджуна не було моєю ціллю на пʼятницю. Пʼятницю! – Не те щоб у нього взагалі були плани на цей день, але прикидатися зайнятим теж іноді треба.
– Уйон! – Сонхва на диво єдиний хто з присутніх червоніє на їх розмови. – Я не збирався про нього говорити?!
– В сенсі ми не будемо про це говорити….а нащо ви мені подзвонили? – Скиглить Йосан по той бік дзвінка.
– Я тобі не дзвонив, це Уйон зробив!
– Не хвилюйся, я вже жалкую, – відгукується Чон, говорячи все в подушку в яку він уткнувся лицем після перспективи говорити про чужі сексуальні стосунки.
– Добре, давай повернемося до початку…
– Знов Хонджун?
– Ні, моя фотосесія.
Всі різко замовкли. Сонхва не міг збагнути як на це реагувати, поки Йосан замовк в телефоні, Пак мав повний огляд на Уйона, який підняв голову від подушки і дивився на нього як на дурного.
– Твоє що?
– Фотосесія? А що не так?
– Але…я не розумію. Ти не можеш йти без менеджера, особливо коли це фотосесія не повʼязана з нашою командою, а твій менеджер з моїм зараз на лікарняному. Хонджун забороняє їм залишати нас на момент співпраці, ти впевнений що фотосесія саме сьогодні?
– Так, мене зранку вже двічі перевірили на те чи памʼятаю я про зйомку ввечері.
– Йосан? – Звертається Уйон до друга, який після інформації від Сонхва не сказав ні слова.
– Мені треба відійти, пробачте. – Йосан поспіхом завершує розмову, залишаючи Уйона самого з Сонхва.
Одразу після завершення виклику Уйон отримує повідомлення на свій телефон, але воно напевно не таке важливе як те, що повідомив Сонхва, тому молодший не звертає поки уваги.
– Хочеш я піду з тобою?
– З чого б це?
– Це виглядає дивно, а я міг би відлякати їх якщо на те піде.
– Уйон, ти починаєш вигадувати. Не думаю що там буде щось кримінальне чи тощо, просто так вийшло напевно, можливо випадково, а можливо й ні, мені все одно. Я не збираюся турбувати тебе і заважати тобі відпочивати сьогодні, на відміну від тебе я памʼятаю, що тобі завтра вирушати в дорогу.
– Але…
– Уйон, я справлюсь з усім, що може трапитися. Якщо хочеш, то я можу зателефонувати тобі чи написати по завершенню роботи, але йти туди і розбиратися з усіма хто дивно дивиться на мене - не треба.
– Це не значить, що мене це менше хвилює. Мені здається це дуже дивним…
– Ну, мені ні, я часто залишався сам по собі в минулому агентстві, тому думаю ще один раз мені не складно впоратися самому. Також, я кликав тебе не тільки для розмови, мені треба підібрати одяг на вподобання замовника, а за словами Сана ти вже працював з н… – Не встиг Сонхва договорити, як його перебили.
– Хто тобі сказав?!
–…
– Ти обʼєднався проти мене з ворогом, Сонхва?! Це зрада!
– Ми час від часу спілкуємось з ним.
– Зрада!
– Так мені тепер не чекати допомоги?
– Ні! Я все зроблю, але у тебе потім будуть проблеми зі мною!
– Коли у мене не було, – бурмотить зі свого місця Сонхва.
– Я тебе чую!
Все звелося до простого білого худі, який на думку Сонхва вже не мав презентабельного виду, але на думку Уйона було ідеальним. Керуючи своїми передчуттями, Уйон вмовив старшого відмовитись від його зазвичай граційного вигляду, щоб уникнути зайвої уваги. Пак все ще схиляється до того, що молодший просто перебільшує і надто опікується, але вже як є.
Дорогою до незнайомої Сонхва компанії, де буде проходити фотосесія, майже весь час він витратив на спостереження за краєвидами. Він не звик перебувати під час роботи один, зазвичай в цей момент він би вів розмову зі своїм менеджером та не звертав уваги на навколишні види. Можливо це не на краще, бо поза розкладом він більше ніде не буває, тільки рідкісні моменти, коли його вихідні дні співпадають з вихідними Уйона, і другий тягне його в якесь нове кафе або ресторан.
Невтішно, що він навіть не може розважити свою голову якимись переживаннями чи нервами. Його обрали на цю роботу, то напевно він доволі компетентний та підходящий виконати її, то до чого зайвий раз нервувати? Якщо щось не вийде, скоріше це була їх помилка в виборі моделі. Не маючи достатньо знань в інших напрямках цієї сфери, окрім як робота моделлю, Сонхва навіть не може перейматися стосовно переживань Уйона, бо ну… термінове зібрання на те й термінове, щоб обрати найбільш гнучку під різні умови й запити команди та фотографів модель. Сонхва вже мав нагоду проявити свої вміння підлаштовуватися під інших, і це не про роботу, тому він зможе витримати все.
По приїзду сталося диво і журналістів було не так багато. Сонхва вистачило їх з того часу, як вони ввели у звичку раз на місяць випускати статті про його грубе поводження з ними, хоча він просто намагався прикрити руками обʼєктив, бо всі навколо вирішили сувати їх ледь не йому в лице.
На вулиці при виході з таксі його зустріли та швидко провели в будівлю два охоронці, вони встигли рівно до набігу ще однієї хвилі всіх зацікавлених з камерами, які напевно запізнилися до його приїзду. Також Сонхва вперше вдячний, що охоронці мають міцну статуру і змогли врятувати його від серії спалахів камер.
– Пак Сонхва?
– Так, – він відповідає жінці перед собою з невеликим шанобливим поклоном.
– Тоді ходімо за мною, мене назначили провести вас до кінцевого пункту. Це доволі велика будівля, хоч і не настільки наскільки велика та в якій ви працюєте, але поворотів тут вистачає. Готові?
– Звісно, ходімо.
Коридори виявилися таки лабіринтом, він точно не зможе самостійно повернутися до виходу. Проходячи повз деякі відкриті студії він може сказати, що це місце дійсно має розмах та смак у деяких речах. Сонхва не може сказати, що йому подобається прямо все, але концепт з розлитою в студії водою забрав багато його уваги, хоч він і не хотів би там опинитися.
За інформацією яку він отримав на пошту стосовно цього партнерства - червоний. Зазвичай він би отримав мудборд від свого менеджера, який він вимагає зі всіх замовників, щоб узгодити це з Сонхва, навіть якщо це не багато що може змінити. Цього разу йому передали тільки суху інформацію, написану офіційно-діловим стилем, де відсутнє візуальне наповнення, але мається текстова частина, яка загальними поняттями вказує на тему, але не пояснює її.
– За цими дверима, – каже жінка, зупиняючись перед рядом різних дверей, – тебе вже чекає візажист, одразу після макіяжу до вас зайдуть наші стилісти, вони зроблять примірку і на місці скорегують твоє вбрання на сьогодні. Можеш кликати мене з будь-якого питання, через деякий час я зайду перевірити як йде робота над підготовкою, я відведу тебе на місце зйомки, але якщо що, то не чекай так довго. Мене можна кликати по імені, його тут всі знають. Чхве Єна.
– Дякую тобі.
– Подякуй мені хорошою роботою, а тепер йди. – Не чекаючи на реакцію Сонхва, вона одразу йде в напрямку до однієї зі студій, яку вони до цього проходили.
– Як ввічливо…
З дуже великим небажанням щось робити, після дивного натяку чи просто підбору слів від Чхве Єни, Сонхва виконує вказівки, заходячи в потрібні двері. Пусто, що на краще, але, на жаль, він не змушений чекати довго і візажист зʼявляється майже одразу, не даючи Сонхва часу постраждати на самоті. Всі його спроби не налаштовуватися на погане швидко покинули його, одразу як йому ткнули в око чимось, що не мало там бути, поки підкреслювали тінями його великі очі. «Великі очі» - це постійний коментар, він чув його від чоловіка, який працював над його лицем. На щастя, візажист здається надто сильно вірить в свої здібності, щоб вкластися в двадцять хвилин.
Спочатку, Сонхва не усвідомлював, що гірше може бути.
Він ненавидить цей день. Рівно в момент, коли заносять перший образ він розуміє до чого це веде, модель ледь стримує свою міміку, щоб не показати на ньому занадто щиру відразу. Звісно вони скористалися цією можливістю і засунули його в сукню. Ні для кого не новина, що найгучніші його обкладинки чи сторінки модних журналів містять в його образі сукню чи спідницю, люди просто обожнюють чоловіків в чомусь подібному. Сонхва не є противником цього, навіть його повсякденні образи містять такі речі, але неузгоджена червона лакова сукня з непристойно відкритою областю грудної клітки - це його дратує. По-перше, він завжди довіряє дизайнерам в своїй компанії, вони дійсно підбирають неперевершені образи для нього, але це…це якась спроба чи пародія відтворити чужий успіх, доповнивши все його лицем. Можна подумати, що він вигадує, але щось в раптовості зйомки та хвилюванні Уйона не дає йому тепер нормально міркувати. По-друге, Сонхва б розсміявся з того, як по сукні видно, що для неї треба мати хоча б якийсь розмір грудей, а не всунути в нього просто гарне тіло аби було.
В наступну годину все йшло надто повільно. Спочатку натягнути сукню на Сонхва, потім провести його на локацію, де познайомили його з усіма, хто зараз буде працювати над гарними знімками. Кадр беззаперечно неперевершений і без нього. На фоні висить насичено червона тканина, навколо нього розкидані пелюстки квітів, які мають відігравати певну роль в кадрі, коли камера буде сконцентрований на ногах Сонхва, або йому скажуть лягти на підлогу. Також на фоні є невелика композиція квітів, які підіймаються ярусами десь на півтора метри. Як було пояснено, це буде щось накшталт сторінки присвяченій дню закоханих. За ним закріплено десь три локації, що також має на увазі три різних образи для нього. Ну, це просто треба пережити.
Як і гадалося, його майже одразу поклали позувати на підлогу. Він не скаржився, бо фотограф виконував чудову роботу. З тих кадрів, що показали Сонхва, він був зачарований як гарно виглядали його ноги на кожному фото, він навіть забув про роздратування від сукні. У нього виникло кілька моментів, коли розріз сукні починав відкривати надто багато шкіри і він хотів швидко прикрити це, але йому забороняли. Чесно кажучи, в якийсь момент Сонхва хотів почати сварку і вже відкрив рота, але його не надто тонко перервали.
– Який чудовий кадр, – коментує хтось зі сторони.
Подумки Пак був десь на моменті, де він закотив очі на ці слова, але поки не хотів показати це іншим, тому стримався.
Тепер Сонхва звернув увагу, що той коментатор підійшов до фотографа. Сам Сонхва не знає цього чоловіка, але після перегляду того, що показав фотограф, незнайомець почав прямувати прямо на нього, де він все ще лежить на підлозі без дозволу піднятися.
– Думаю буде на краще, якщо ми нарешті змінимо локацію. Вас і так намучили з холодною підлогою. – Чоловік подав Сонхва руку. Він звісно прийняв це запрошення допомогти йому піднятися на ноги, щоб не виглядати грубим, проте дуже нескладно помітити, що руки іншого чоловіка зробили набагато більше, ніж просто простягнутися та підняти його, вони також дуже дивно притримали його за талію, затримавшись там на надто довгий момент.
Можливо, йому дійсно слід було проявити більше заперечень на зібранні, щоб його не брали на цю роботу. Сонхва забуває для чого саме його менеджер має бути поруч, і що це не його минула компанія, яка легко кидала його самого в усіх можливих частинах даної сфери, хоча поки ситуація дуже схожа. Менеджер знав би, як на це спокійно реагувати, а Сонхва не знає, тому може тільки мовчати. Будь яка погана реакція на його дії чи слова викличе занадто сильний удар по компанії, а він не хоче цього. Саме менеджер мав би вирішити це за нього.
– Я…
– Так, ми ще не знайомі, я У Джіхо, власник цієї компанії та людина, яка запросила вас сюди, приємно нарешті зустрітися особисто. – Чоловік тільки й робить, що посміхається.
– Мені також приємно, – Сонхва вклоняється, намагаючись не бути таким збентеженим, яким він насправді зараз є.
– Якщо ви не проти, то я проведу вас до кімнати візажиста, щоб він підправив ваш макіяж для іншої частини фотосесії, а я не витрачав наш час на балачки, поки інші б чекали. Думаю ми могли б поговорити і під час нанесення макіяжу на ваше гарне обличчя?
– Так, звісно…
Не надто думаючи про цю взаємодію, Сонхва йде слідом за Джіхо. Чоловік виявляється надто приємним, чого Пак точно не очікував. Він не лізе в щось особисте чи робоче, як би це могло бути, чоловік цікавиться тільки чимось загальним по типу інтересів, або чи комфортно йому тут під час фотосесії та чи не поводяться з ним грубо. Це надто дружньо для тих, хто ніколи до цього не бачився, Сонхва навіть не чув про цього чоловіка, але ось вони тут. З плином розмови У Джіхо намагається питати забагато зайвого, того, що роботодавець не має знати. Це одноразове знайомство, яке не має залишати після себе якийсь інший слід, який не буде фотографіями в журналі.
По закінченню оновленого макіяжу, Джіхо повідомляє, що очікує на Сонхва вже на майданчику, тільки-но модель переодягнеться.
Друга частина фотосесії проходить на локації зі світлим фоном. По середині студії стоїть велике червоне серце, в яке встромлені стріли, доволі реалістичні, якщо судити з відстані, де стоїть зараз Сонхва.
Наряд цього разу складався з червоних колгот, великого чорного піджаку, по нижньому краю якого стирчить фатин. Це не найскладніший дизайн піджаку, на який доводилося дивитися Сонхва, але бренд іноді справді робить свою роботу.
Фотосесія відновилася швидко. Сонхва знав як проявити себе, демонструючи одяг з усіх вигідних ракурсів, але тепер це відчувалося інакше, коли до процесу додалася пара очей, пильно спостерігаючи за ним. Добре, що він міг з цим працювати. Маючи з чим порівняти, Сонхва не міг не думати про нього. У них є своя історія, якою вони не надто пишаються, але попри всі їх обставини, він ніколи не посилав Сонхва надто пильних поглядів, щоб викликати дискомфорт, чесно кажучи, його присутність завжди була втішною.
Є трохи сумного в тому, що його не надто довго протримали в цій локації. Фотограф постійно робив компліменти, його макіяж десь тричі підправляли, але загалом все йшло добре. Окрім Джіхо звісно. Сонхва розуміє, що це цілком нормально, він власник бренду та саме він запросив його сюди, але щось в цьому…
– Думаю, можна переходити до останнього образу, – оголошує фотограф після перевірки зроблених кадрів.
Назад до гримерки його проводить Єна, яка пояснює, що буде відбуватися в останній локації. Має бути повністю червона кімната, зі звисаючими зі стелі ліхтариками у формі сердець. Там всі кадри побудовані на грі світла, і по бажанню фотографа можливо будуть кадри на пухнастому червоному килимі.
– А це….? – Перше, що питає Сонхва заходячи в кімнату гримерки. Він вже бачить як на місці, де раніше висів піджак, тепер висить сорочка.
– Твій останній образ. – Пояснює дівчина. – Тобі зараз змиють весь макіяж і зроблять так, щоб зачіска була більш пухнастою.
– Є нюанс, – хтось входить в двері, лякаючи Сонхва, ніби він ще не переляканий тим як буде виглядати. – Ми вирішили дещо змінити.
– Але…
– Сонхва, давай, менше слів і більше діла. Всі вже починають втомлюватися.
Не сказати, що це найгірше в його карʼєрі. Це просто завелика на нього біла сорочка. Його губи наразі ледь червоні з размазаним контуром від помади, бо нова ідея його образу полягала в тому, щоб він зробив власні відбитки губ на ній. Легкий і доволі романтичний образ, якщо дивитися зі сторони, але його дратує та частина, де його ноги вже котрий раз голі майже до трусів, біла сорочка просвічує його фігуру під цим світлом, і його знов поклали на підлогу, бо пози стоячи за словами фотографа «надто нудно, Сонхва, давай спробуємо лежачи, треба використовувати все, що тобі дала природа, якщо це вигини тіла, то будь ласкавим продемонструвати це». Напевно він недостатньо позував на підлозі на початку фотосесії, щоб отримати цей коментар.
Попри всі невдоволення фотографа на останній локації, попри всі спроби Сонхва не закотити очі при всіх чи не сказати зайвого, бо йому різко є що висказати, вони все-таки завершили роботу.
Майже одразу Сонхва відпустили, йому не було діла до того, щоб перевірити вийшов він в кадрі чи ні, там точно були перші два образи, а настрої фотографа не є його проблемою. Він просто хоче додому, в своє ліжко, і бажано, щоб його не чіпали.
– Сонхва?
«Та господи, навіть перевдягнутися не можна на самоті?!»
– Так? – Сонхва повертає голову, зустрічаючи погляд Джіхо.
– Пробач, якщо турбую. Ти просто надто швидко втік. Мені треба запитати дещо… – Сонхва може сказати, що цей чоловік чомусь нервує. Дуже дивно для того, хто володіє усім в цій будівлі. – У нас є невелика традиція вечеряти разом після співпраці, тому ти маєш зараз моє особисте запрошення на це.
– Оу, дякую, – Сонхва щиро дивується, бо наче стосовно такого з ним має Єна комунікувати. – Правда я…
– У Джіхо? Пробачте, сер, маємо термінове питання стосовно дати відвідування майстерні пані Херім.
– Так, звісно, – він каже людині за дверима, одразу повертаючись назад до Сонхва. – Пробач, нас трохи перервали. Перевдягайся і зустрінемося внизу. У мене в машині є одне вільне місце, тому зможемо поїхати разом.
– Але, – Сонхва не встигає запротестувати, У Джіхо одразу покинув кімнату, залишивши його самого. – До біса….
Перебуваючи стільки років в цій індустрії, Сонхва мав навчитися виживати. Вести розраховану гру задля бездоганної репутації надто складно. Грати в цю гру треба тільки на перемогу, але наразі він програє при будь-яких прийнятих рішеннях, тому це марна справа. Тут лишається тільки вирішити, що призведе до менших наслідків. На вулиці вже темно і більшість журналістів могла розійтися, але він точно бачив тих, які витягують максимум з тих відомих людей, яких зустрічають. Поїхати на вечерю? Так, він може, це вечеря цілої команди, але У Джіхо вже сказав, що Сонхва поїде з ним в машині. Любовний скандал. Менеджер Сонхва може посивіти. Відмовитися одразу, коли зустріне Джіхо на першому поверсі? Найкращий варіант, бо втома майже повністю оволоділа Сонхва і він би волів скоріше попасти в ліжко про яке не перестає мріяти. Якщо цю розмову не почують інші, то цілком ідеальний варіант завершити цю справу, проте Сонхва має підозру з тим, що Джіхо все одно запропонує підвезти його дорогою, тому немає іншого виходу, як імпровізувати.
– Ти доволі затримався, всі вже поїхали, – перше, що каже Джіхо, зустрічаючи Сонхва де й обіцяв. Так, Пак знає це, він дійсно витратив достатньо часу, щоб зібратися з думками.
– Пробачте, я… – не те щоб він мав взагалі пояснювати себе і свої переживання. – Думаю я трохи втомився, тому став повільнішим, ще раз пробачте, – вибачливо посміхається Сонхва.
– Нічого, все одно роботи на сьогодні більше нема, тому й нема куди поспішати, ходімо?
– Стосовно…. – Чоловік розвертається, прямуючи до виходу, що огортає Сонхва в шок. Він навіть не хотів вислухати те, що Сонхва збирається сказати? Він пішов попри те, що Сонхва згадав про свою втому. Джіхо нахабно ігнорує його та його слова.
Наздоганяючи чоловіка, Сонхва збирається ще раз спробувати донести до чоловіка, що він точно нікуди з ним не поїде. Він схрещує руки перед собою, набираючись сміливості. Вони встигли вийти на вулицю за цей короткий проміжок часу, тому Сонхва просто треба говорити трохи тихіше, нічого складного.
«Зараз або ніколи» – Думає про себе Пак.
– Вже пізно, не думаєте? – Каже хтось попереду, і чомусь Сонхва знає хто це, але…
Чоловік поруч з Сонхва зупиняється, що сам Пак так само робить, звертаючи свій погляд до Джіхо. Дивно… його погляд став якимось враженим, але також й…ворожим?
– Ваше відрядження закінчилось, Кім Хонджун?
– Дякую, що цікавишся, Джіхо. Так, вирішив заїхати перевірити як йде ваша робота з Сонхва, але дивлюся ви вже закінчили. – Він жодного разу не дивиться на цього пихатого чоловіка, який посмів використати Сонхва для своєї колекції, з чим він звісно потім розбереться.
Нарешті Сонхва переводить свій погляд на Хонджуна, який дарує йому маленьку усмішку, тільки-но їх очі зустрічаються поглядами. Чоловік спирається на свою машину, одягнутий в вільні джинси і таке саме поношене худі, як у Сонхва. Це точно не те, яким всі звикли бачити генерального директора, хоча той хитрий погляд все ще присутній і Сонхва його надто обожнює, щоб також не усміхнутися.
Джіхо відкашлявся, навмисно перериваючи зоровий контакт Сонхва і Хонджуна, який складно не помітити. Бажаючи заволодіти увагою, і не тільки, Сонхва, він не готовий зараз втрачати свої позиції в цьому змаганні. Саме так би він назвав це.
– Безмежно вдячний за те, який скарб ти показав світу, Кім.
– Тобі не обовʼязково підкреслювати це, Джіхо, але якщо ти хочеш побалакати, роби це, будь ласка, в робочий час, вже давно за девʼяту годину вечора, а моя модель ще на роботі. Як я бачив, то його робочий час у вас мав закінчитися вже як три години, але якщо хочеш, то можемо обговорити з тобою деталі оплати додаткових годин роботи Сонхва.
– Ну, як бачиш, ми не на роботі. Ми йдемо з неї та ведемо приємну розмову. Якщо пробачиш, то ми б хотіли піти.
– Ви? – Хонджун ледь не сміється з його слів. Він спостерігав за ними з того моменту, як Сонхва приєднався до цього ідіота на першому поверсі, а панорамні вікна дали повний огляд на ситуацію, де не було майже натяку на розмову.
Сонхва точно не впевнений, але наврядчи це схоже на тему, де сміх можна б було сприйняти чимось не зневажливим. Скільки б чуток не ходило про те, з ким в індустрії товаришує Хонджун, це точно не було схоже на хороші дружні звʼязки, про які б писали всі охочі.
– Так, боюся, я і так вже затримався, нехтуючи обіцяною вечерею, яку я винен Сонхва, – і якщо бути з очима, то можна помітити наскільки запанікованим стає Сонхва, бо він ще так і не сказав, що його цікавить тільки ліжко, а не хтось з двох чоловіків, які так чи інакше ігнорують його, – якщо пробачиш нас, то ми йдемо.
– Сонхва?
– Т-так? – Невпевнено запитує Сонхва. Якщо Хонджун вирішить продовжити ці тортури безглуздими балачками, то він не знає, скільки протримається до моменту, коли грубо запропонує поїхати їм двом на вечерю, а не мучити його.
– Думаю мені слід дещо тобі нагадати. В твої обовʼязки входить виконувати свою роботу, це стосується фотосесій, ходіння подіумом, відвідування примірок, намагатися не калічити себе чимось і дотримуватися деяких правил від брендів, які ти рекламуєш. Так ось, твоя відмова від вечері не є чимось смертельним для компанії, з якою у тебе зараз контракт, – і Сонхва точно знає, що Хонджун каже про свою компанію, – ну, можливо ти зачепиш чиєсь его, але то таке, хай вчиться з цим жити. Мені просто треба знати, чи ти справді хочеш піти на цю вечерю, чи я могу відправити тебе до дому, завершуючи наш день?
Давно в своєму житті він не мав людини, яка б стала на його бік, і Сонхва безмежно вдячний, що якимось чином Хонджун вирішив приїхати сюди. Звісно, це не рятує ситуацію Хонджуна з тим, як він ігнорував Сонхва, але однозначно дає тимчасову поблажку.
– Що ти намагаєшся цим зробити? Влізаєш в чужі плани? – Джіхо знов забирає у Сонхва можливість сказати щось. Ніби він завжди знає, коли Сонхва збирається сказати щось проти бажань чоловіка.
– В твої плани я не лізу, це все про мою модель. Якщо ти закінчив, то дай нарешті Сонхва висловитися.
Звісно він помітив.
– Джіхо… – Сонхва повертається до чоловіка з занадто вибачливим виразом обличчя, після того як весь час намагався повідомити іншому своє бажання піти додому, – пробачте, але вже пізно.
– Звісно. – Коротко відповідає чоловік, показуючи рукою, що Сонхва може вже йти.
Все сталося надто природньо. Сонхва не надто зрозумів, як його поїздка додому перетворилася на те, що він сів в машину свого генерального директора, який любʼязно притримав йому двері. Десь кілька місяців до цього цей чоловік точно був ворогом народу і Сонхва збирався провчити його, хоч поки і не вигадав як саме. Деякі речі в житті слід продумувати заздалегідь.
Хонджун не поспішаючи обходив машину, щоб потрапити за кермо. Сідаючи в машину, він помічає, що Сонхва відвернувся у вікно, хоча коли Кім закривав двері за своїм пасажиром, той точно дивився вперед. Не те, щоб це було чимось специфічним, але просто відчуваючи настрій і ситуацію, Хонджун підозрював інше. Час, який він вирішив дати Сонхва для самого себе, почав затягуватися, а інший так і не подав ознак того, що взагалі реагує на оточуючий світ.
– Сонхва, зірко…
– Ми будемо їхати? – Не відводячи погляд від вікна, Сонхва зупиняє все, що хотів сказати інший. Це звучить надто холодно по відношенню до того, хто його тільки що врятував, проте він не може тепер відкинути думки про те, що Хонджун зʼявився в надто зручний момент, щоб стати для Сонхва принцем на білому коні.
– Мені потрібна твоя адреса, – спокійно пояснює Кім, не звертаючи уваги на грубість.
– Ти її не отримаєш. – Сонхва зітхає і продовжує, намагаючись трохи послабити те, що може здатися агресією в його словах. – Просто висади мене біля найближчого метро.
– Ні.
– Що?! – Сонхва різко відволікається від вікна, повертаючись до Кіма.
– Ти не поїдеш на метро, а якщо тебе вкрадуть? – Кліпає на нього Хонджун, і Сонхва не вірить, що цей чоловік зараз говорить серйозно.
– Ти не зможеш відвести мене додому, бо я в житті не скажу тобі адресу.
– Ну, ти ж хочеш додому? – Хонджун завів машину, щоб більше не втрачати часу.
– Так, я саме це і сказав…
– Ну, ти не казав, що хочеш до себе додому, тому…
– Я не поїду до тебе, Кім Хонджун.
– Ми вже в процесі, і не те, щоб ти дав мені інші варіанти. Знаєш… – Хонджун не зводить очей з дороги. В цей час район не такий забитий машинами на дорозі, але чоловік все одно обирає не зустрічатися поглядом з Сонхва. – Я не засуджую, якщо ти збираєшся плакати при мені, я майже впевнений, щоб зробив на твоєму місці те саме.
– Я не хочу розмовляти про це зараз, просто їдь.
– Добре, ми скоро будемо вдома.
– Я не збирався плакати.
– Я б хотів, щоб ти це зробив. Ти тримаєш в собі забагато, – останню частину Хонджун каже пошепки, але достатньо гучно, щоб Сонхва міг це почути.
Скоро будемо вдома. Ці слова занадто застрягли в голові, прокручуючись деякий час, ніби намагаючись переконати когось в чомусь. В більш гарному настрої Сонхва би відверто посміявся з цього формулювання. Речі, які Хонджун вважає домом, ніколи не були тим, що було домом Сонхва. Взагалі складно мати схожий погляд на речі, які формували з тебе того, ким ти став, бо це ніколи не буде щось однакове. Історія Хонджуна не є чимось маловідомим, можливо без яскравих деталей, але всі знають про настрої батьків Кіма по відношенню до його творчості. В той самий час десь ріс Сонхва, де нікого особливо не турбувала спокійна дитина. Його думка завжди була останньою і ніколи не бралася до уваги. За ним ніхто не слідкував, не перевіряв виконання домашнього завдання, не ходив на шкільні збори, не виводили на прогулянку, в кращому випадку з ним віталися, повертаючись з роботи. Ніхто не може заперечити талант Хонджуна, але також ніхто не заперечить допомоги старших сімʼї, які підтримали його. Сонхва крутився як міг, роблячи це настільки непомітно, щоб одного дня просто втекти з дому. Не те, щоб це було складно. Його родина досі не знає, що в дитинстві у маленького Сонхва був перелом руки, доволі випадковим чином отриманий, і помічений так само випадково вихователькою в садочку, яка взяла ініціативу відвести його до травматолога та викликати батьків, які так і не приїхали його забрати. Шестирічна дитина просто сама їхала в метро, з гіпсом на руці і не виконаними домашніми обовʼязками в місце, яке мала називати домом. Частково йому вдалося втекти в певний момент…
Проблемою маленького Сонхва було те, що він знаходив виправдання діям інших, пробачаючи їм все, проблема дорослого Сонхва – він сприймає це як нормальний плин подій, що так до нього і мають ставитися.
– Сонхва, – Хонджун кличе його і тільки тепер він може помітити, що машина більше не рухається, що навколо них давно не вулиця, і що рука, очевидно його сьогоднішнього водія, легко торкається його плеча, – ти не реагував деякий час. А ще…
Хонджун не завершив свою думку, але дуже швидко Сонхва відчув, що все таки сльози взяли над ним верх, поки він відволікся. Кумедно, що він навіть поплакати нормально не може. Просто сидіти повністю спустошеним, поки неусвідомлено сльози течуть його щоками. «Саме так він уявляв цей вечір».
– Чому ти приїхав? – Раптово питає Сонхва.
– Ти через це плачеш? Бо я приїхав на зйомку?
– Ні, але ти єдиний, хто не ігнорує мої питання, а це єдине, що я можу вигадати. – Він вважає, що має повне право знати цю інформацію. Бажання підійматися в квартиру Хонджуна у нього поки немає.
– Я нікого не ігнорую, любий. – Заспокоюючи каже Кім.
– Уйон би не погодився, – ненавмисно хмуриться Сонхва. Він пережив справжнє пекло того, скільки методів розправи стосовно Хонджуна вигадав і озвучив Уйон за однією зі спільних вечерь, і все через відсутність відповіді на якесь прохання молодшого в повідомленні.
– Він мені погрожував, тому я перестав відповідати на його повідомлення, але я їх читаю. – Захищається Хонджун.
– Ти боїшся Уйона?
– Що?! Ні?
– Господи, ти боїшся його. – Це щиро смішить Сонхва, бо він не може повірити в це. Хтось по типу Хонджуна, боїться того милого й ігривого Уйона, який ледь не плаче при згадці Сана. Він звісно багато що може вигадати, але то тільки на словах.
Сміх Сонхва лунає по всій машині рівно після того, як Хонджун почервонів при згадці його страхів.
– Але все-таки…що тебе так засмутило?
– Що я наївно вірив в те, чого у мене нема.
– Ти зараз про…?
– Вибір. Відповідальність, яка йде за ним лякає мене набагато більше, ніж власний комфорт. Іноді я хочу, щоб люди знали через яке пекло я проходжу чи проходив, але їм напевно навіть тоді не буде цікаво просто говорити зі мною, не те що вони зараз це роблять… Я втомився вдавати, що мені все подобається, що мені легко, що я взагалі розумію, що хочу й надалі цим займатися.
– Ти думав кинути це все?
– Що?! Ні! Просто інколи мені здається що вони праві…і моє місце там, звідки я прийшов…чи взагалі краще б не починав.
– Сонхва, тобі треба зрозуміти, що це кажуть здебільшого люди, чиї батьки платили певний час нашій компанії за кожний вихід на подіум. Не те, щоб я був радий цьому, але компанія тільки набирала обертів. Ти сам прийшов до нас. Ти входиш в одиниці, хто дійсно не має за плечами купи людей з рекомендаціями. І твоя відповідальність не має нести будь-якої шкоди тобі. Твоя відповідальність не має бути тим, що я не зміг зробити, – і Сонхва точно не розуміє цих слів. – Піднімемося поговорити?
Він може запевняти Сонхва в тому, що це цілком провина Хонджуна, але робити це в домашній атмосфері легше. Хонджун знав, що має статися щось подібне, щось, що стане тільки гірше, коли якась частина їх стосунків вийде за межі їх власної бульбашки.
В попередніх стосунках він навіть не розглядав подібної ситуації. Якщо не вдаватися в подробиці того, що Хонджун та частина його працівників думали про партнерку генерального директора, вона не була тією, хто дозволить про себе пліткувати. Справа не в тому, що вона мала умовний стрижень і сильний характер, ні, вона мала вплив, який за мить зробив би будь-яку історію з її вуст сенсацією. Вона не користувалася впливом, але всі просто колективно знали на який ризик вони себе кидають. Сонхва повна протилежність, він йшов своїм шляхом сам, уникаючи таких людей, можливо навіть, дистанціюючись від них, що, до речі, всі дотепер вважають його зверхністю. Сонхва має за своїми плечами історію і самостійно побудовану особистість, що досі вражає Хонджуна, хоча він пройшов трохи схожий шлях.
Шлях до квартири не зайняв так багато часу, як можливо комусь з них хотілося, але був приємний бонус в тому, що вони змогли уникнути зайвих очей. Ніхто не наважився порушити тишу до самої квартири Хонджуна, хоча і не сказати, що хтось її перервав. Вони вдвох так само в тиші продовжили знімати верхній одяг та взуття. Сонхва ніколи тут не був, тому для пересування в просторі йому потрібна невелика екскурсія і інструкція куди заходити не слід. З місця де він зараз стоїть, Сонхва може розгледіти частину кухні та вітальні, завдяки відкритому плануванню квартири. Виглядає доволі затишно для того, хто за словами колег майже не буває вдома.
– Тебе провести? – Питає з-за спини Сонхва Хонджун, на що модель розвертається обличчям до іншого.
– Хм? – Сонхва дивиться на простягнуту до нього руку, намагаючись обробити слова Хонджуна. Після сцени в машині Пак ловить себе на тому, що його реакція трохи сповільнилася, а також можливо паморочиться голова, але це вже не суттєво. Ще б він міг згадати, коли востаннє їв сьогодні…
– Мені треба дещо від тебе дізнатися перед тим, як я тебе накормлю. Треба ж якось компенсувати вкрадену у тебе вечерю з У Джіхо. – Хонджун посміхнувся своїм же словам, відчуваючи долю гордості за цей вчинок.
Більше не зволікаючи, Кім потягнув Сонхва за собою на диван в вітальні. Це було не дуже багато кроків від входу в квартиру, але напевно найзручніше місце в його оселі (після ліжка, але дивно було б кохання свого життя тягнути одразу туди).
– Мені потрібна відповідь на одне питання, зірко, – каже Хонджун, навіть не думаючи випускати руку Сонхва зі своїх, навпаки, він одразу тягнеться до другої, – хто сказав, що тебе запрошено на фотосесію в Seasonal Wind?
– Ти.
– Яким чином я це зробив? – Уточнює Кім.
– Той стажер, який виконує тимчасово обовʼязки Чонхо, повідомив, що ти розпорядився відправити мене на цю фотосесію, бо компанії терміново потрібна заміна. – Пояснює Сонхва, ніби не Хонджун відправив його на цю роботу.
– Сонхва, я був у відрядженні… я..
– Я не розумію до чого ти.
– Я ніколи не віддаю такі накази, перебуваючи в іншій країні. Особливо не стосовно тебе.
– Як я маю це розуміти? – Тихо бурмотить Сонхва, все ще не розуміючи до чого веде інший чоловік.
– Взагалі…як хочеш. Але головне тут те, що ні тебе, ні будь-яку модель з контрактом напряму з нашою компанією ми не відправляємо працювати на когось іншого. Якщо вони не здатні за короткий час врятуватися самі, то ми їм не порятунок. Як мінімум не за рахунок твого комфорту і часу.
– Але як тоді я…
– Це ми зараз зʼясовуємо.
– Але ти…
– Так, прилетів терміновим рейсом з Японії. Дві настирливі дитини розгромили мені телефонну лінію, поки я не відповів їм. – З веселістю відповідає Хонджун. Він ніколи не міг уявити, що хтось знайде шляхи достукатися до нього з його звичкою вимикати телефон під час важливих поїздок. Можливо він перегляне цей пункт.
– Я хочу їсти… – Переводить тему Сонхва. Він би з радістю вів цю розмову, але здається останні сили покинули його, а ще він дійсно довгий час не їв.
– Пф, звісно ти. Не хочеш трохи полежати? Тільки поки ми чекаємо.
Киваючи, Сонхва починає відклонятися, щоб прилягти і вгамувати головний біль, який почав наростати, але рука, яка ніжно ловить його голову, зупиняє цю дію.
– Не тут. Сам дійдеш чи мені дозволено допомогти тобі? – Він чекає, поки Сонхва кліпає на нього очима, обираючи варіант для себе. Він надто втомлений, щоб зробити вигляд наче йому не потрібна допомога і він може це зробити сам.
Маючи вдосталь сили Хонджун з легкістю підіймає Сонхва в весільному стилі, крокуючи вглиб квартири.
Не маючи змоги сперечатися своїм бажанням, модель засинає раніше, аніж дізнається де його покладуть відпочивати. Яким би поганим не було ставлення інших до нього, Хонджун майже ніколи не проявляв зневаги чи негативних дій в його сторону. Він схиляється вважати чоловіка безпечною людиною, яка б дійсно подбала про нього.
Наступного разу, як Сонхва повертається до свідомості, він лежить на ліжку, під тонною ковдр і з головним болем. Ну, могло бути й гірше, він міг бути зараз на вечері, а потім…
– Ти прокинувся? – Хонджун заходить в кімнату, відкриваючи двері ногою в тримаючи в руках якісь пакети.
«Напевно з їжею» – Пригадує Сонхва, після чого у нього раптово бурчить в животі. Хонджун тільки усміхається йому.
– Приємно знати, що ти будеш вечеряти зі мною, – підморгує Хонджун, дістаючи ємності з пакету.
– Стій, — Сонхва ледь збирає всі сили, щоб переміститися в сидяче положення, – ми не збираємося їсти в ліжку.
– Ну, ми збираємося.
– Ні.
– Це моє ліжко, я дозволяю в ньому їсти.
– Ми не їмо в ліжку, Кім Хонджун!
– Чому ти роздаєш накази стосовно мого ліжка….
Вони були близькі до бійки після пʼятнадцяти хвилин сперечань про їжу в ліжку та тому, що вона ще й остигає. Єдиний компроміс на який вони вийшли, це спеціальний столик для їжі в ліжку.
Ну… можливо правда Хонджуну довелося докласти трохи сили, щоб вгамувати Сонхва, який ледь не скидував пакети, коли він ставив їх на ліжко, і можливо Сонхва ледь не впав з ліжка на підлогу, після чого Хонджуна атакували подушки.
– Ти дивишся на мене вже три хвилини поспіль, якщо хочеш щось сказати - кажи. – Не підводячи очей на Сонхва каже Хонджун.
– Ми на вечірці…це було одноразово? – Хонджун зупиняє всі свої дії, звертаючи всю свою увагу на Сонхва, хоч максимальна реакція, яку він може видати на це питання, це тупо витріщитися на модель. – Ну в сенсі, якщо це так, то я прийму це. Просто ти там дещо сказав в кінці, ну і мені б хотілося знати чи дійсно ти то мав на увазі, ну або якщ…
– Сонхва! – Викрикує Хонджун, перериваючи потік слів іншого чоловіка. Думаючи, що він весь це час тримав все під контролем, він скоїв помилку, яка могла мати гірші наслідки, ніж воно виявилося зараз. – Я маю на увазі, – він відкладає їжу на комод, – я не хотів кричати, але все зовсім не так.
– А ще я в твоєму ліжку…це збиває.
– Що?
– Ну, ти міг віднести мене в кімнату для гостей, але не зробив. Вона ж у тебе є?
– Так, але…ладно, я розумію до чого ти ведеш. Ні, це не мало бути одноразово, дворазово і бажано більше ніж триразово колись буде. І також я не про тільки наші інтимні відносини.
– Чому тоді ти не відвів мене на побачення? Питає Сонхва, також відкладаючи свою їжу подалі. Роблячи це, він не очікував, що Хонджун вирішить скористатися моментом в наблизитись до нього.
– Тобі коротку версію чи довгу?
– Мені здається я засну під час будь-якої, – не дивлячись на перерву на їжу, бадьорість так і не повернулася до Сонхва, тому він би хотів знов прикластися головою до подушки і зникнути у снах до наступного дня. Єдине що поки його рятує це ліки Хонджуна, які допомогли йому з головним болем, тому він дійсно спроможний швидко зникнути в снах.
– Ми могли б відкласти розмову до завтра.
– Ні, кажи. Думаю я маю право знати як ти оцінюєш те, що є між нами.
– Доволі високо оцінюю, якщо тобі ці…, – Сонхва вдаряє Кіма кулаком в плече, щоб менше вимахувався перед його сонним станом.
Хонджун пішов далі, беручи ініціативу на себе. Він перехопив запʼястя Сонхва та ривком потягнув на себе. Удар тіла Сонхва об його був не найприємнішим, але результат того вартий.
– Історія. – Хонджун пригорнути Сонхва до себе, а також з великими зусиллями зміг накрити їх ковдрою, бо чоловік на ньому відмовився трохи посунутися, щоб полегшити йому роботу. Голова Сонхва в свою чергу знайшла місце під підборіддям Хонджуна, та трохи потершись обличчям об одяг, нарешті знайшов зручне положення. – Насправді, я майже запросив тебе на побачення.
– Ні.
– Ти цього не знаєш! Так ось, я майже відправив тобі запрошення, але знайшлося рівно шість людей, які забракували це все. Ну, вони забракували й наступні три ідеї, які я й так ледь підібрав, бо не звик сильно напрягатися для пошуку місця побачення. Зазвичай це був дорогий ресторан і все.
– Нащо ти їх послухав? – Бурмотить Сонхва, заплющивши очі і уважно слухаючи іншого.
– Вони дуже переконливо пояснили списком з пʼятидесяти пунктів чому я не правий. А ще Уйон розповів, що у тебе є алергія на якийсь квітковий пилок.
– Так і є, я просто не знаю який…До чого квіти?
– Це мало бути побачення в оранжереї! – Вигукує ображено Хонджун, отримуючи ще один удар в груди.
– Гучно.
– Так, добре, далі. Потім можливо я трохи запанікував, коли побачив тебе. – Він несвідомо почав погладжувати Сонхва по спині. – Ладно, між цим я дійсно мав багато роботи, але я не хочу, щоб це почало виглядати наче виправдання. Нам посипалися запрошення, щоб ти відвідав інші студії ніби ми модельне агентство, а не маємо спеціальний контракт з тобою….ну, не важливо. Ми відбивали їх як могли, а потім можливо я трохи ревнував між цим. Все дійшло до того, що мене почали дратувати мої їде ідеального побачення, тому відкласти їх здалося мені гарним рішенням. Потім наступного дня наш фотограф занадто багато тебе хвалив, можливо там я також занадто відреагував, і можливо когось ледь не звільнив, але обіцяю що я стримався. Через кілька днів на мене знов найшла хвиля гніву, коли шестеро невдячних осіб влаштували зібрання з приводу нашого побачення і зацькували мою нову ідею з пляжем, бо «Хонджун, не можна забронювати пляж, це місце суспільного використання, він не твій приватний». Там звісно була ще одна пропозиція, де на мене вже кричали «ми не купуємо приватний пляж, Кім Хонджун!», але я все ще вважаю, що вони надмірно реагували на мої пропозиції. Ну, в кінці я просто зневірився в усіх свої ідеях, бо не зміг знайти того ідеального, що призвело до моєї уникаючою поведінки, бо я просто не міг піти проти своєї обіцянки тобі.
Хонджун помічає, що він не отримує реакції навіть на якісь вигуки. Схиливши голову, щоб перевірити Сонхва, він помітив, що той зміг поринути в спокійний сон, не дивлячись на його поганий день. Деякий час він спостерігав за чоловіком найніжнішим поглядом, який колись мав, щоб переконатись, що той дійсно не просто ігнорує його. Лише тоді Хонджун дозволив собі розслабитися, навіть ризикнув поцілувати Сонхва в чоло, бо в свідомості можливо він отримав би ще один удар кулаком. Він закрив очі, а його руки все ще тримали розслаблене сном тіло Сонхва. Хонджун посміхнувся собі, вірячи в те, що доля натякає йому бути простіше. Можливо, він сумує за часом з Сонхва так само сильно, як і інший чоловік, якщо не більше, і навіть якщо це просто вечеря і сон в одному ліжку. Йому просто знадобилося занадто багато часу, щоб прийняти це, а не намагатися вхопитися за щось більше.
– Виходить, – його лице розпливається в ще більшій посмішці, – завтра у нас вихідний і побачення. Начальство дає дозвіл.