Work Text:
– Скажи, де він, і я обіцяю тобі швидку смерть.
Демон на стільці розсміявся, закидаючи голову назад. Регіт пройшовся кімнатою відлунням грому.
– Ти дійсно у відчаї, якщо почав допитувати такий дрібʼязок, як я. Як там живеться на дні, Кас-ті-ель? – по складах вимовив, кривлячи губи в злорадній посмішці. Губи були давно розбиті, а на очах наливався свіжий синець.
Кастіель не зводив очей з демона перед ним.
Якийсь рандомний ноунейм, навіть не вищих чинів, з самого низу ієрархії пекла. Колись Кастіель міг випалити його одним доторком руки, без зайвих зусиль. Навіть не питаючи імені і не використовуючи екзорцизм.
Зараз вся його сутність прагнула того ж, зробити те саме і не вести діалогів. Але його бачили з Діном. Отже, він знає, де новоспечений демон.
– Я не маю часу на ігри, – Кастіель підійшов впритул і схилився над демоном. Сині очі от-от пропалять діру. – Скажи мені, де Дін Вінчестер?
– Ти не думав, що він не хоче, щоб його знайшли? Повір, у нього вистачає шанувальників: минулого тижня одна трійня навіть побилась за чергу до нього в ліжко, але він вчинив мудро – трахнув всіх одразу. Йому нема діла до колишнього ангелика, то ж «відпусти і забууууудь», – останню фразу демон намагався проспівати, але кулак влучив прямо в щоку і спів перервався.
Демон сплюнув кров на землю і блимнув очима. Зіниці враз змінились на чорні діри і сутність демона прорвалась назовні.
– Удар такий собі, на трієчку… Вас нічому не вчать в небесній школі?
Кастіель зітхнув. Доведеться попрацювати. Він не хотів використовувати силу, особливо в тому стані, в якому він зараз, але знайти Діна було важливіше. Знайти і повернути додому.
Повернути йому людяність.
Пошуки вже й так затягнулись на тижні. Дін Вінчестер не хотів, щоб його знайшли і добре знав, як залягати на дно. Точніше, як сховатись від тих, хто знає всі його трюки і хитрощі.
Кастіель перепробував все, що знав. Намагався навіть покликати душу Діна, використовуючи їхній звʼязок. Але Дінова душа переродилась, а благодать Кастіеля… була не з ним.
Тож, очікувано, ритуал не дав плодів.
Сем з Джоді моніторив новини на випадок чогось незвичайного, але теж безрезультатно.
Аж поки Кастіель не вийшов на демона, який упомянув іншого демона і оргії з Кроулі і «тим самим йобаним Вінчестером». Пара днів, диявольська пастка і ось він тут.
В якомусь занедбаному складі на околицях Лансінга, намагається вибити місцезнаходження того, хто не хоче бути знайденим.
Кастіель розстібнув ґудзики на манжеті і закатав рукав сорочки: спочатку правий, потім лівий.
– Все було б набагато простіше, якби ти просто сказав, де він, – тихо прошелестів Кастіель і плавно підійшов до свого полоненого.
Очі демона спостерігали за ним і в якийсь момент розуміння наздогнало його: це кінець.
Перед ним стояв могутній ангел, хай яким виглядало зараз його вмістилище, обманюватися не варто було. Ангел вийме потрібну йому інформацію силоміць і паралельно розплавить його мізки.
Очі Кастіеля загорілись яскравим світлом, а руки потягнулись до голови демона, який почав пручатись, намагаючись вирвати звʼязані руки і уникнути неминучого.
За мить, закинутий склад за містом і територію навколо нього заполонило яскраве світло. А для одинокого подорожнього, який проїжджав дорогою повз, на якусь секунду, ніч перетворилась на день. Всього доля секунди. Може й привиділось…
****
Музичний автомат в барі грав якусь стару пісню. Мелодійний голос виспівував щось про неминучу смерть і все це супроводжувалось приємними гітарними. В барі не було людей: понеділок, як-не-як, та й бар при дорозі на виїзді з міста.
Барна стійка була зайнята всього одним гостем. Червона сорочка на широких плечах натягувалась щоразу, як він піднімав стакан з віскі, щоб пригубити напій.
Ліворуч від нього промелькнуло щось бежеве і на стілець поруч сів ще один відвідувач.
– У нас зачинено, – прошелестів баритон, а між пухкими губами мелькнув язик, облизуючи залишки віскі, – особливо для ангелів.
– Я прийшов сюди не пити, Дін, – спокійно відповів голос.
Чоловік в червоній сорочці – Дін – повернув голову, дивлячись на нового відвідувача. На мить брови піднялись в здивуванні, але лише на мить, а губи розплились в посмішці.
– Кас? Не думав, що ти знайдеш мене так швидко… – він відставив стакан з віскі, повернувся до гостя і сперся на стійку.
Кастіель спостерігав за рухом новоспеченого демона з обережністю. Він знав, що Дін тепер не зовсім Дін. Не колишній друг. Той, кого йому колись доручили оберігати Небеса, і кого він тепер оберігав від усіх, навіть від них.
Тепер це демон, майже лицар пекла. І сильніший за Каса, особливо в його теперішньому стані.
І все ж, це був його Дін. Його волосся, тепер з дещо іншою зачіскою, його зелені очі, губи. Ті самі веснянки на носі. Тільки погляд змінився.
Дін неспішно схилив голову і, ніби розглядаючи якусь смішну картину, запитав:
– Що мене видало? Я поводив себе чемно і нікого не вбивав, – підняв руки догори, – ну, принаймні, не без причини. Кас, ти ж мене знаєш, – нахабна посмішка розцвіла на обличчі.
Знає. Знав колись. Зараз не впевнений в цьому.
– Я прийшов, щоб забрати тебе додому. Діне, ми зможемо повернути все, як було. Ти знову станеш людиною, – тихо, дивлячись в очі, вмовляв Кастіель.
Дін розчаровано скривив губи. Бути демоном набагато легше, ніж бути Діном Вінчестером. Доля світу більше не лежала на його плечах і тягар помилок і почуття провини не нагинали до землі. Тепер лише випивка, секс і вічне життя.
– Для чого це мені? Тинятися дешевими мотелями і підтирати соплі засранцю, через якого у мене не було дитинства? Ні, я пас, – Дін обернувся і відпив зі стакана.
Кастіель знав, що буде непросто. На цей випадок у нього був план Б з демонськими наручниками, які скували б силу Діна. Принаймні, він на це сподівався. Але хотів вірити, що до цього не дійде.
Кастіель піднявся зі свого стільця і підійшов до Діна. Поклав праву руку на плече, туди, де колись залишив свій відбиток.
– Світу потрібен Дін Вінчестер.
Дін подивився на руку на своєму плечі і перевів погляд на обличчя Каса. Хмикнув.
– Світу… Світ давно котиться в Пекло. Одним демоном більше, одним менше – різниці нема, – рука плавно опустилась на руку Кастіеля і зняла її зі свого плеча. Але долоню Дін не відпустив. Навпаки, пильно роздивлявся пальці Кастіеля в своїй руці. Пройшовся вказівним по шраму від поріза на внутрішній стороні долоні Каса.
– Чому ти так дбаєш про цей світ, коли він ніколи не був добрим до тебе? – Дін підняв очі на Каса і зустрівся з його очима. – Навіть зараз: ти ховаєшся від тих, хто хоче твоєї смерті і все одно ризикуєш, хочеш врятувати мене. Чому б просто не відпустити?
Кастіель нахмурив брови. Дійсно, чому? Кастіель не раз ставив собі таке питання. І знає відповідь на нього. Тільки не певен, що Дін готовий почути її.
Дін переплів пальці Кастіеля зі своїми, а вже за мить відпустив його руку. Піднявся. Повільно обійшов, стаючи позаду.
Схилив голову до шиї Кастіеля і вдихнув. Очі враз заволокло чорним.
– В тобі догорає чужа благодать, – пробасив не своїм голосом новоспечений демон. – Тобі треба рятуватись самому, а не тратити час на того, хто не хоче бути врятованим.
Дін моргнув і в очах знову зʼявилась зелень.
Кастіель обернувся, щоб дивитись Діну в очі. Переконати його.
Вони вміли спілкуватись без слів. Це було щось їхнє. Інтимне і дивне. Спочатку погляди були незвичними і інтенсивними. Вони пізнавали один одного. Вивчали. А потім навчились вести німий діалог самими очима. Благати. Прощати. Радіти. Ненавидіти. І завжди радісно зустрічати.
– Діне, будь ласка… ти потрібен вдома, ти потрібен Сему… потрібен мені, – сині очі вмовляли і кликали, благали здатись і дозволити допомогти.
Дін обхопив обличчя Кастіеля руками і, схилившись близько-близько, зашепотів:
– То залишся зі мною, – слова лилися наче мед, а Дін оглядав обличчя Кастіеля.
Чи міг він подумати, що колись цілий ангел буде в його руках? Що він привʼяже до себе небесного воїна? Що той вибере його, а не свою небесну сімʼю? Що він обере Діна Вінчестера? Хтось вперше обере і прийме Діна Вінчестера.
А тепер він не хоче Діна. Він хоче його виправити. Коли нарешті Дін став вільним, він хоче знову зробити з нього людину з загостреним почуттям провини і відповідальності.
– Ти обіцяв, що будеш зі мною, дивитись, як я спалюю цей світ, а тепер хочеш «зцілити» мене. Я розчарований, – на мить в очах промайнула майже дитяча образа, гіркота.
– Дін… – Кастіель обхопив руки Діна своїми руками, намагаючись щось сказати, але Дін не дозволив йому.
– Залишся. Якщо ти кажеш правду, лишайся зі мною, – голос немов оксамит, огортав, зачаровував, а зелень очей затягувала, звала з собою. Здавалось, Дін все життя був демоном, який зводить з розуму. Великий палець проводив по нижній губі Кастіеля.
– Я роздобуду тобі нову благодать, нас ніхто не знайде. Просто скажи «так».
Кастіель дивився в очі Діна і роздумував якусь секунду. Він прийме Діна будь-яким. Хай тепер зелень в очах чергується з чорнотою ночі, а в силі Вінчестер перевершує його і запросто може вбити. Це все ще його Дін.
Кастіель сковтнув, заплющив очі і кивнув.
Губи Діна миттєво опустились на губи Кастіеля, а сам він простогнав. Цілував грубо, нахабно, пришвидшуючись з кожною секундою. Кастіель не стримався і запустив руку в шовковисте волосся Діна, руйнуючи нову зачіску. Губи Діна перемістились на шию Каса, руки обхопили спину, притискаючи, а шию обдало теплим видихом.
Дін обіймав його і важко дихав. Серце – тепер вже демона – билось так само швидко і чітко, як і коли Кастіель врятував його з Пекла і повернув до життя.
Вони стояли посеред пустого бару десь на виїзді з Іллінойса і обіймались.
Кастіель прийняв рішення. Можливо, воно неправильне. Врешті-решт, все його життя це мереживо, зіткане з правильних і неправильних рішень. Він хоче якнайкращого для Діна. А Дін хоче цього. А він завжди буде на його боці.