Chapter Text
Драко не може пригадати коли не кохав її. Ніби це почуття було з ним ще з тої першої зустрічі. У потязі, коли та бігала між вагонами, а її неслухняне волосся підскакувало у такт кожному кроку, вона повернулась лиш на мить зустрівшись з ним поглядами, тоді він побачив цей нестримний вогонь, що жеврів чистим розумом. Проте поглянувши у що одягнена ця дівчина з вогняними очима, його наче ляпасом змусило оклигати від марення, сувора реальність та жорстока доля. У Драко було відчуття наче над ним просто посміялись, наче розвели як ідіота.
З того дня, він ненавидів її, чи може просто думав, що ненавидів, чи думав, що має її ненавидіти. Його дратувало усе у ній, її досконалі оцінки, красиві світло карі очі, дурний красиво поставлений голос з досконалою дикцією. Якими легкими були її кроки, те яку красу вона мала, яку здавалось ніхто крім нього не помічав. А ще Драко дратували ті двоє телепнів, що постійно крутилися біля Герміони, а ще більше це роздратування розпалювала сама дівчина, що усміхалась їм та своєрідно турбувалась, про цих двох абсолютно не гідних її компанії дурнів.
Ну якщо ти така розумна, то спробуй спілкуватися з кимось у кого статус повище, з кимось хто зможе допомогти тобі досягнути висот. З кимось хто справді бачить наскільки ти чудова, а не просто користується твоєю добротою.
Але це точно була ненависть.
Він не пропускав жодного дня аби не погиркатись з нею, аби не вказати на її походження. Іноді не гребував закляттями і радісно посміхався коли вони попадали у її дружків, тільки от вона наче квочка починала перейматись за цих довбнів, що кожен раз намагались її захистити. І з кожним роком її погляд сяяв все більшою ненавистю до нього, але Драко це не турбувало, його тішило вже те що її погляд був спрямований на нього.
Мелфой був впевнений у своїй ненависті, а його друзі лиш таємничо посміхалися та поблажливо кивали йому, наче розмовляючи з дитиною. Це продовжувалось усього три роки, поки його не наздогнав удар.
Їхні сварки та взаємні образи не були чимось незвичайним, але сьогодні дівчина чомусь була особливо знервована, вона намагалась якомога скоріше закінчити сварку та наче пропускала повз вуха більшість образ у свій бік. Це дратувало ще більше, та як ця маґлороджена тільки сміє ігнорувати його. Вона має звернути свою увагу на Мелфоя. Аж тут вперед виступає святий Поттер, захищаючи свою подругу та намагається увести її якомога далі від знавіснілого Мелфоя.
— Що Поттер, намагаєшся трохи відбілити свою репутацію за допомогою бруднокровки? А якщо не зможеш перемогти мене, то що, побіжиш до своїх татусів? Може ще й сам по ночах лижешся зі своїм рудим дружком? — не думаючи кидає хлопець.
— Замовкни Мелфой, — роздратовано цідить Герміона. Вона вже була не на жарт зла, а Гаррі поруч лише молився аби вона не вбила цього придурка.
— О, Ґрейнджер захищає цих пед...
Драко перериває удар у ніс, з гарно поставленим кулаком його обличчя ще не мало нагоди зустрітись, та не зважаючи на це, він встигає побачити лише хвилі з кучерями, що наче не піддаючись жодним законам природи, огортали маленьке обличчя, з золотом очей, які сяяли праведним гнівом. І саме у цей момент, Драко розуміє, що закоханий у цю божевільну красу.
Креб та Ґойл допомагають йому встати, але він відкидає їхню допомогу спостерігаючи як ця яскрава дівчина вже йде з Поттером.
Він поспіхом біжить до вітальні свого гуртожитку, не озираючись, забувши про все. Забувши про свій гнів, про біль та про те що йому треба до мадам Помфрі, бо кров вже стікла по підборіддю та крапала на підлогу, залишаючи яскраво червоні наче квіти сліди, що скоро застигнуть та почорніють.
— О, Мерліне. Драко, хто тебе так? — стурбовано питає Пенсі, різко встаючи з оксамитового крісла.
— Бруднокровка. А я всього лише намагався відкрити їй очі на цього синочка педиків та того рудого волоцюгу. Вони ж просто використовують її, — кидає Мелфой, всідаючись навпроти Пенсі та затискаючи ніс білою серветкою, що турботливо протягнула подруга.
— Ага, я так розумію ти їй усе намагався донести з тим самим формолюванням, що й мені? — він просто поглянув на неї з виразом “ну так, і що?”— Тоді це не дивно, що ти прибіг сюди весь у крові, я б теж кинула прокляття у того хто так назвав би Блеза, — її погляд справді серйозний, Мелфой за її показним спокоєм, майже забув, що дівчина має доволі вибуховий характер. Іноді вони з Блезом справді сумували за тією ще маленькою дівчинкою, що могла зовсім не аристократично вилаятись та так тріснути, що у тебе аж іскри з очей посипались би. — А ще яке тобі діло хто та як її використовує? Вона тобі ніхто, та її проблеми тебе не стосуються.
— Та розумію я, — буркнув той.
У той день сором залив усе його єство, бо справді, чого він очікував? Вдячності? Від кого? Від тої з ким гиркається от уже не один рік? Це просто смішно, Драко Мелфой, як ти можеш бути таким дурнем?
Після того дня він до Герміони навіть не підходив, але все ще гиркався з її дружками.
А от на четвертому курсі Драко все сильніше розуміє наскільки попав, особливо коли Герміона приходить на бал з Крумом. Спочатку хлопець навіть не впізнав її, буревій хвиль та кучерів перетворився на блискучий шовк, а тонкий стан підкреслювала яскрава блакить сукні, що наче водними потоками, м’яко спливала до підлоги.
У той день він вперше пожалкував, про те ким він був, що не мав такого права бути з цією занудою з цими дурними веснянками на її милому носику, та дратуюче глибокими очима. Зненатська Драко усвідомив наскільки статус обмежував його.