Work Text:
Джим сидить на незасланому ліжку, біля його ніг, на долівці сидить Селена. Він занурює в її кучері пальці та лагідно називає її: Кіті/Киця. Дівчина сердито косить на нього кошачим зеленим оком та шипить не гірше, аніж представниця родини кошачих: – Я – Кет!
Він посміхається в нього трохи навіжений посміх після Аркену.
– Я затарила твій холодильник молоком, в тебе, там миша повісилися, – сповіщає вона його та уникає долоні, що гладить волосся.
Джим дивиться і не дивиться на неї водночас. І в його голові виникає думка, що вона не домашня, а зовсім дика кішка, що звикла гуляти сама по собі. Адже занадто довго жила на вулиці, щоб вірити хоч комусь та обрати собі дім. В нього на кінчику язика зачепилось питання, яке він їй не поставить ”Нахіба ти прийшла?“
Дівчина хоче спитати “Ти хворий чи як?"
Для неї Гордон схожий на мисливського пса бігля, який взяв слід здобичі та переслідує її, так само впертий та гоноровий в інструкції з взаємодії написано: спускати з повідка не варто. Так само відданий одному господарю надовго. От тільки його господарка не Кет. А ще і це найпаскудніше: кішки з собаками не дружать, це точно.
Тишу поміж ними порушує його дурнувате: Я купив бейглів. Ти любиш бублики?
Він стискає край ліжка.
– Аха-ха, – сміється вона. Аби ж він знав, які думки були щойно в її голові.
– Бублики це теж їжа! – знизує вона плечима та з дійсно кошачою грацією піднімається з долівки та йде по їжу.
Приходить та кидає йому пакета. Він шарудитьт, там довго і врешті бере один.
– Вов, з кінжутом, – посміхається Джим, ніби бачить їх вперше.
– Молока? – вона протягує йому келих для скотча, в якому плескається біла рідина.
Вона така ще дитина! Він хитає головою. Він би до цього не додумався.
– Що? – в її зелених очах застигла віслюча впертість та виклик.
– Це келих для скотчу, – пояснює.
Селена знов опускається на долівку біля його ніг. Занадто звично.
– Я не знайшла горнятка, – вона відпиває з пляшки та на її пичці з'являються молочні вуса.
– Отже не знайшла, – в його голосі тремтить посмішка і інтонації стають теплішими.
– Не захотіла, – вона задирає голову та зазирає у вічі, заводить руку назад до пакета, аби поцупити бейгл.
Джим знов проводить долонею по її волоссю з лагідним "Кіт/Киця"
Кет закочує на таку безцеремоність очі, показує, що це їй не до душі та відкусує бейгл.
В грудях Гордона десь під серцем прокидається тепле та пухнасте створіння. Воно ворочається, лоскотмть хутром всередині. І в душі розливається повноводною річкою тепло та спокій.
– Твоя жінка, – Селена на мить завмирає та скоромовкою випалює – вона повернеться.
Твоя жінка це така дитяча уловка, щоб не думати, що вона його Барбара. А твоя жінка це доволі безликої та не так боляче.
Її кошачі зелені очі дивляться в його небесні, хоча у собак в переважній більшості очі карі.
Джим підтискаж губи та замислюється про своє. Колотить в келиху молоко, ніби це віскі.
– Повернеться, обов'язково, вона обіцяла. Їй просто потрібен час, – його голос натужний, ніби він задихається.
А потім знов куйовдитб її кучері з лагідним " киця".
Собаки завжди вірять до останнього, чекають до останнього, навіть зітхання.
Кет приподнімає брову, зітхає та каже: – Ти схожий на бігля.
Джим ледь не задихається на цю заяву. Коли він добирає слова, аби відповісти. Кет вже вправно влізає у прочинене вікно з видом на нічний Готем.
З вікна тягне морозним повітрям. А він зітхає та розуміє, що створіння під серцем киця, а точніше кошеня. Кішкам легше вона гуляють самі по собі.